Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Проте мені видається, що вираження відчуття тривоги та, одночасно, зачарування перед природою аж до другої половини XVIII століття не було таким інтенсивним як те, що починає розвиватись у цей період. Під впливом уявлень про масонську Ізіду та Ізіду романтичну, а також космотеїзму, розвитку якого вони сприяли, зв’язок людини із природою стає більш афективним, набагато більш емоційним та, одночасно, неоднозначним, сповненим страху та зачарування, тривоги та насолоди. Розкриття статуї Ізіди дедалі більше втрачає значення розкриття таємниць природи, щоб поступитися місцем здивуванню перед її загадкою.
22
Природа-Сфінкс
1. Воля до істини та захоплення видимістю
Ніцше неодноразово натякав, прямо чи непрямо, на афоризм Геракліта «Природа любить приховуватися». Наприклад, кажучи про Ваґнера, він пише, що «дифірамбічна драматургія» побачила Природу оголеною або ж, що завдяки йому «Природа, бажаючи сховатися, знімає покров з сутності її протилежностей»[999]. Проте найважливіший натяк на цю тему міститься наприкінці вступу до другого видання (1886) «Веселої науки»[1000], і знову з’явиться, до речі, в одній із влучних фраз в епілозі «Ніцше проти Вагнера» (Різдво 1888). Тут Ніцше говорить про ідею мистецтва, яке, на відміну від уявлення про мистецтво у Ваґнера, якого він раніше обожнював, та на відміну від романтичного мистецтва Півночі, не матиме великих претензій на піднесеність, а буде «лише мистецтвом для митців», «іронічним», «легким», «скороминущим» мистецтвом, сповненим веселощів, світлим мистецтвом, мистецтвом Півдня.
Саме у цьому контексті він згадує одночасно сентенцію Геракліта та статую Ізіди:
Щодо нашого майбутнього: у нас немає ніякого шансу пройти шляхом тих юних єгиптян, котрі вночі замикалися у храмах, кидалися на статуї і хотіли відкрити, розкрити, винести на світло дня усе, що має усі підстави залишатися прихованим. Ні, цей поганий смак, ця воля до істини, «істини за будь-яку ціну», це підліткове безумство на ґрунті любові до істини, нас жахає: ми надто досвідчені, надто серйозні, надто веселі, надто обпеклися, надто глибокі для цього. Ми більше не віримо, що істина залишиться істиною, якщо забрати у неї її покривала — ми надто досвідчені для цього. Для нас сьогодні це питання пристойності — не все хотіти бачити оголеним, не всюди хотіти втручатися, не все хотіти розуміти та все «знати»[1001]. «Чи правда, що Добрий Бог присутній усюди? — питає маленька дівчинка у своєї матері. — Але я вважаю це непристойним!». Сигнал філософам. Потрібно більше поважати сором’язливість, із якою Природа приховується за своїми різнобарвними загадками та непевностями. Можливо Істина — це жінка, яка має досить підстав не давати зазирнути у свої підстави? Можливо її ім’ям, якщо казати грецькою, є Баубо? О, ці Греки! Вони надто добре розумілися на тому, що таке жити: для цього потрібно вміти сміливо зупинитися на поверхні, на шкірі, на сукні, поклонятися видимості, вірити формам, звукам, словам, усьому Олімпу видимості! Ці Греки були поверховими — через глибину! […] Хіба не в цьому ми є греками? Прихильниками форм, звуків, слів? Та саме через це — художниками?[1002]
999
Ніцше Ф. Невчасні міркування IV. Ріхард Ваґнер у Байройті, § 7 / Пер. К. Котюк.
1000
Цитати з цього тексту беруться з фр. перекладу П. Вольтінґа, іноді у трохи зміненому вигляді.
1001
Епілог «Ніцше проти Ваґнера» додає фразу французькою «Все розуміти означає все зневажати». Натяк на формулу Мадам де Сталь: «Все розуміти означало б все пробачати», яку цитує зокрема Астольф де Кюстін (Marquis Astolphe de Custine. Lettres à Varnhagen. — Genève: Slatkine-Reprints, 1979. — P. 441).
1002
Ніцше Ф. Весела наука, Передмова, § 4 / Wolting, р. 32.