Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

1. Шеллінґ

Як ми бачили[1063], починаючи з кінця XVIII століття дослідження таємниць природи поступається місцем афективному досвіду тривоги чи зачарування перед невисловлюваним, але не тільки: в усій філософській традиції, що простягається від доби романтизму до наших днів, саме поняття таємниці природи замінюється поняттям таємниці буття чи існування. Цю зміну перспективи можна помітити вже у третій версії (датованій приблизно 1815 роком) «Віків світу» Шеллінґа, дуже амбіційного твору філософа, який, після численних спроб завершити його написання, взагалі відмовився від його публікації[1064]. Він використовує тут свою доктрину трьох божественних сил, присутніх у різних формах у різних творах, та намагається проаналізувати фази становлення Бога, тобто, зрештою, виникнення реальності. Описуючи первісний рух діастоли та систоли Шеллінґ вбачає у ньому «першу пульсацію початку цього змінного руху, який одухотворює усю видиму природу» і який можна спостерігати, наприклад, у житті рослини. Адже вся діяльність рослини полягає у тому, щоб народити насіння та, на його основі, знову розпочати продукування насіння[1065]. Рух буття та рух природи є, таким чином, нерозривними. Проте для того, щоб буття могло покластись, влаштуватись та розкритись потрібно, щоб спочатку воно було замкнене у самому собі, щоб був якийсь суб’єкт, тобто якась база, якась основа (Grund) цього розкриття. Розкриття передбачає перший момент, в якому буття заперечує себе, втягує та вбирає свою сутність. Вочевидь Шеллінґ виявляє тут себе спадкоємцем Бьоме, для якого першим принципом божественності є вогонь, лють, гнів, нестяма, а першим моментом природи — «жахливе, ущипливе, палаюче та холодне, ревниве та гнівне» вбирання[1066]. «Розвиток передбачає загортання»[1067].