Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Зрештою, перед тим, як думати про Баубо у грецькій традиції, можна запитати себе, чи не мав Ніцше на думці радше ту Баубо, яку згадує Ґьоте у «Вальпургієвій ночі»: «Старенька Баубо в стороні одна трюхика на свині»[1043]. Справді, говорячи про Істину, Ніцше неодноразово повторює, що вона є старою жінкою. Можна процитувати з цього приводу його поему «На Південь», що входить у збірку поем «Пісні Принца Фоґельфрай», яку Ніцше помістив наприкінці «Веселої науки»[1044]. Принц уявляє собі, що він, як птах, летить із Півночі та Південь, тобто вислизає від мороку романтизму щоб дістатися світла та тепла Середземномор’я. І робить наступне зізнання: «На Півночі, мені важко у цьому зізнатись, я любив одну жіночку, потворно стару, Істиною називалась стара ця». Згадуючи про любов до старої жінки Істини, Ніцше натякає на свій перший ентузіазм волі до істини за будь-яку ціну, який він поділяв із Шопенгауером та Ваґнером. Цю стару можна також знайти в афоризмах «Веселого знання»: «Людство! Поміж усіх старих жінок чи є жахливіша? (відтак має йтися про «Істину»: питання для філософів)»[1045]. Якщо Істина є жінкою, то для Ніцше вона є старою «жахливою» жінкою, «потворно старою». «Істина є огидною: ми маємо мистецтво для того, щоб істина нас не вбила»[1046].

У цьому метафоричному контексті Істина має досить підстав не давати зазирнути у свої «підстави», оскільки вона є старою потворною та жахливою відьмою, яка повинна приховуватися під покривалом видимості та мистецтва. Поважати сором’язливість Істини означає, насамперед, поважати «міру»[1047], яка дає змогу співіснувати волі до істини та волі до видимості, а також сприймати та розуміти, що істина та брехня, смерть та життя, жах та краса є нероздільними. Згідно з уявленням, якого Ніцше дотримувався упродовж усього свого життя, світ є лише вічною грою Діоніса, який безжально та невпинно руйнує та створює всесвіт форм та видимостей[1048].

З приводу образу Баубо потрібно визнати, що Ніцше, більше ніж будь-який інший автор, досить часто натякав на сексуальний аспект, неявно присутній у метафорі покривала Ізіди. Потрібно було б аналізувати психологічні причини та наслідки таких уявлень. Проте, як я вже казав у передмові, не будучи ні психіатром, ні психоаналітиком, я не маю достатньої кваліфікації для здійснення цього аналізу. До того ж, існують ґрунтовні праці на цю тему. Я обмежуся тим, щоб позначити кілька можливих напрямів такого дослідження. Традиційно пізнання уподібнювалося розкриттю жіночого тіла та сексуальному оволодінню[1049]. У книзі «Буття та Ніщо» Жан-Поль Сартр описав ці уявлення, тобто ці метафори під назвою «комплексу Актеона». Для нього бачення є насолодою, бачити — це позбавляти незайманості: