Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Філософ Карл Ґустав Карус в ту саму добу писав: «Будь-яке справжнє вивчення природи може лише підвести людину до порогу вищих містерій та сповнювати дедалі священнішим жахом»[990].

Водночас, це почуття жаху перед природою не є новим. Ми не можемо запропонувати тут його історію. Проте ми можемо коротко нагадати, що за часів античності вже говорили про цю емоцію у зв’язку з посвятою у Елевсинські містерії, пов’язані з богинями вегетації, Деметрою та Корою. Плутарх казав із цього приводу про «тремтіння», «трепіт», «спітніння», «жах»[991]. Стосовно бачення природи, запропонованого Епікуром, Лукрецій відчував, як і у містерійному одкровенні, одночасно «horror et diuina uoluptas», «священний трепіт та божественну насолоду»[992]. Сенека каже про відчуття заціпеніння перед світом, що його він споглядає так, ніби бачить вперше[993]. Мені видається, що таке ставлення до природи зникло наприкінці античності та у середні віки, можливо під впливом християнства. Воно знову виникає у Відродженні. Спенсер, як ми бачили[994], у своїй поемі «Королева фей», де з’являється персоніфікована Природа, дає зрозуміти, що якщо ця Природа захована під покривалом, то це для того, щоб не лякати смертних своїм жахливим виглядом або щоб не засліпити їх блиском свого світла[995]. А у XVII столітті можна послатися на відомі слова Паскаля, навіть крик, що видається мені поодиноким за його доби, в якому Робер Ленобль[996] волів бачити перший зойк модерної тривоги: «Вічне мовчання цих безконечних просторів мене жахає»[997]. Цей перший зойк модерної тривоги можна почути у монолозі, що його Паскаль вкладає в уста людини, позбавленої світла одкровення: «Бачачи засліплення і мізерію людини, споглядаючи увесь безмовний всесвіт і людину без світла, полишену на саму себе, заблукану в цьому закапелкові всесвіту, без знання про те, хто її сюди закинув і про те, що вона тут робить, що з нею станеться по смерті, нездібну до будь-якого пізнання, я жахаюся, мов людина, яку сонною перенесли на пустельний жахливий острів і яка, прокинувшись, не знає де вона і як їй вибратися звідси»[998].