Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
У природи виривають її покривала, її розкривають (див. «Покривало Саїса» Шіллера)[1050]; будь-яке дослідження містить ідею оголеності, яку виставляють напоказ, усуваючи перепони, які її закривають, як Актеон[1051] розсував гілки, щоб краще бачити Діану, яка купається. До речі, пізнання є полюванням. Бекон називає його полюванням Пана. Вчений є мисливцем, який зненацька захоплює повну оголеність та ґвалтує її своїм поглядом[1052].
Дідро і Ґьоте уподібнюють, як ми бачили, метаморфози Природи до постійного перевдягання жінки[1053]. Монтеск’є, своєю чергою, порівняв Природу (а також, між іншим, Істину) з юною дівчиною, яка, відмовляючи тривалий час, якоїсь миті несподівано віддається[1054].
4. Діонісійський екстаз
Можна сказати, що якби Ніцше хотів перекласти афоризм Геракліта, він би використав наступні терміни: Природа (та Істина) любить прикриватись, любить обманювати, любить ілюзію, любить займатися мистецтвом. Знання глибини полягає у тому, щоб мати сміливість визнати, що Істина є абсолютно нелюдською та що Життя вимагає помилки, ілюзії, цього покривала, яке непотрібно зривати з Істини, з цього бюсту юної дівчини, що приховує тваринну жорстокість Сфінкса.
Ніцше, таким чином, вписується, хоча й із надзвичайною оригінальністю, яка радикально змінює її сенс, у традицію ідей, яка починаючи з XVIII століття визнала значущість та легітимність естетичного підходу до природи всупереч винятково науковому підходу. Людське мистецтво постає, таким чином, як засіб пізнання природи, адже сама природа є витвором мистецтва:
«на яку глибину мистецтво проникає в інтимність світу? Чи існують поза художником інші художні форми?» Як відомо, ці запитання були моєю відправною точкою. Я відповів «Так» на друге запитання. На перше — «сам світ повністю є мистецтвом». Абсолютна воля до знання, істини та мудрості у цьому світі видимості видавалася мені якоюсь образою фундаментальній метафізичній волі, чимось протиприродним; не випадково вістря мудрості обернулося проти мудреця. Протиприродний характер мудрості виражається у ворожості до мистецтва: який переворот, який інстинкт до знищення криється у бажанні знати те, видимість чого є справжнім порятунком![1055]
Світ, як витвір мистецтва, породжує сам себе![1056]
Зокрема, Ніцше відтворює, повністю його оновлюючи, одночасно трагічне та оптимістичне бачення таємниці буття, що окреслюється у Ґьоте та Шіллера[1057]. Вже в молодості Ніцше, з нагоди лекції про Геракліта, вочевидь натякав на своє власне відчуття існування, коли писав:
Вічне становлення має, насамперед, жахливий та хвилюючий вигляд. Найсильніше почуття, з яким його можна порівняти, — це те, що відчуває людина, яка посеред моря чи під час землетрусу бачить, як усе навколо неї рухається. Потрібна якась дивна сила, щоб перетворити цей ефект на його протилежність, на почуття піднесеної та дивної радості[1058].
Пізніше, на весні 1888 року, почуття жаху та насолоди, яке він вже називає діонісійським, перетворюється на ентузіастське порозуміння з реальністю:
Екстатичне «так», сказане життю в цілому, завжди схожому на себе у змінному середовищі, однаково могутньому, однаково щасливому — це велика пантеїстична симпатія в радості та болі, яка підтверджує та освячує навіть найжахливіші та найпроблематичніші властивості життя, відштовхуючись від вічної волі до творення, плодючості, вічності: це нерозривне відчуття необхідності творення та руйнування[1059].
1050
Див. вище, параграф 21, с. 350. Насправді назвою поеми Шіллера є «Прихований образ Саїса».
1051
З приводу міфу про Актеона у Джордано Бруно див.: Ordine N. Le Seuil de l’Ombre. Littérature, philosophie et peinture chez Giordano Bruno. — Paris, 2003. — P. 209—235. Домінік Веннер y своїй «Історії традицій європейців» (Venner D. Histoire de la tradition des Européens. — Paris, 2002. — P. 228) тлумачить покарання Актеона, якого розірвали власні пси, оскільки він бачив Діану голою, як символ небезпеки, який переслідує людство, коли воно піддається безмежній амбіції опанувати природу: «Доля Актеона доречно нагадує, що людина не є господарем природи».
1052
Sartre J.-P. L’Etre et le Néant. — Paris, 1943. — P. 624.
1053
Див. вище, параграф 20, c. 335.
1054
Montesquieu Ch.L. Discours de réception à l’Académie de Bordeaux // Oeuvres complètes / Ed. Didot. — Paris, 1864. — P. 559.
1055
Nietzsche F. Fragments posthumes (Automne 1885 — automne 1887), 2 [119], NRF, T. XII, P. 125.
1056
Ibid., 2 [114], p. 124.
1057
Див. нижче, параграф 23, с. 390—395.
1058
Nietzsche F. Les philosophes préplatoniciens. — Combas, 1994. — P. 152.
1059
Nietzsche F. Fragments posthumes (Début 1888 — début janvier 1889), 14 [14], NRF, T. XIV, P. 30.