Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Якщо опублікована передмова дає зрозуміти, що веселість, захоплення видимістю, народжуються з відмови від знання, з відмови від волі до Істини, то чернетка відкриває, що ця веселість є якраз наслідком певного знання та певної волі до Істини, і те й інше є діонісійським, і саме вони породжують підозру щодо буття, а отже песимізм. Як кажуть «Посмертні фрагменти», «вочевидь, ми є веселими, бо ми страшенно сумні. Ми серйозні, ми знаємо безодню. Ось чому ми захищаємося від будь-якої серйозності»[1009].
Для Ніцше мистецтво — це не мистецтво у вузькому сенсі слова, це будь-яка діяльність творення та продукування, пов’язана із життям та природою, як це добре показав Жан Ґраньє, сказавши: «Природа є головним художником»[1010]. Людське мистецтво має космічне значення, воно є однією із форм гри природи, «воно є силою природи»[1011]. Це весь світ форм, ілюзій та уявлень, пов’язаних із життєвими потребами, все, що Ніцше називав «Олімпом видимості», проте, також, все те, що перебуває на поверхні напротивагу глибині: шкіра чи тканина покривала. Це захоплення видимістю і ця веселість нерозривно пов’язані, таким чином, із жахаючим пізнанням Істини, холодний подих якої викликає тремтіння:
Хто глибоко зазирнув у світ, той, безперечно, здогадався яка мудрість закладена у поверховості людей. Це ж інстинкт самозбереження, що навчає їх бути непостійними, легковажними і фальшивими[1012].
Вже у «Народженні трагедії» Ніцше визнає у греків існування цього глибокого зв’язку між пізнання Істини та поклонінням видимості:
Грек знав і відчував страхи та жахіття існування: щоб узагалі могти жити, він мусів поставити перед собою — осяйне породження сну — олімпійців[1013].
Це створення богів є художнім творенням: воно відповідає, каже Ніцше, інстинкту створення мистецтва. Істина та ілюзія, що дає змогу жити, є нероздільними.
2. Покривало Ізіди та Природа-Сфінкс
Ці рефлексії волі до істини та захоплення видимістю відбуваються, у вступі до «Веселого знання», у контексті розкриття статуї Ізіди з Саїсу. Ніцше відмовляється наслідувати «тих юних єгиптян, котрі вночі замикалися у храмах, кидалися на статуї та хотіли відкрити, розкрити, винести на світло дня усе, що має усі підстави залишатися прихованим».
Тут можна пригадати переможні заяви Шлеґеля «Той, хто нездатен витримати вигляду богині, нехай втече або загине» та Новаліса «Той, хто не бажає зняти покривало з богині, не є справжнім учнем». Для Новаліса та інших романтиків розкрити Ізіду означає, як ми бачили, зустріти власне Я[1014]. Ніцше, ймовірно, натякає на це, коли каже про «тверезих людей», які претендують «споглядати реальність без покривал». Ці тверезі люди справді постають в описі Ніцше не стільки як романтики, скільки як реалісти та об’єктивісти, які претендують на звільнення від будь-якої пристрасті у пошукові істини. Проте, він також зазначає з цього приводу:
Лише ви споглядаєте реальність без покривал і, можливо, ви є її найкращою частиною — О ви, чудові образи Саїса! Чи не залишаєтеся ви самі, у вашому найбільш позбавленому покривал стані, надзвичайно пристрасними і темними істотами […], які завжди схожі на закоханого художника?[1015]
Вигук «О ви, чудові образи Саїса!» є, вочевидь, іронічним. Він стосується того, що мають на думці ці «тверезі люди», коли стверджують, що розкриваючи Природу вони розкривають власне Я.
Проте, у вступі до «Веселого знання» Ніцше має на думці насамперед поему Шіллера, про яку йшлося у попередньому розділі, «Прихований образ Саїса». У цій поемі йдеться про юнака, охопленого бажанням розкрити статую Ізіди, адже ієрофант сказав йому, що за покривалом богині приховується сама Істина. Він проникає вночі у храм та наважується зняти покривало. Він помирає від смутку, нічого нікому не розказавши про побачене[1016]. У контексті цієї згадки про Шіллера у Ніцше Шарль Андлер[1017] цитує кінець «Кассандри» Шіллера: «Лише помилка є життям. А знання — це смерть». Ці слова справді могли би підсумувати думку самого Ніцше[1018]. Проте песимізм Шіллера є ідеалістичним песимізмом, що зачиняється в Ідеалі, у відмові від життя.
1009
Ніцше Ф. Посмертні фрагменти (осінь 1885—осінь 1887), 2 [33] / NRF, T. XII, р. 89.
1010
Granier J. Le problème de la Vérité… — P. 522.
1011
Ніцше Ф. Посмертні фрагменти (початок 1888—початок 1889), 14 [36] / NRF, T. XIV, р. 39.
1012
Ніцше Ф. По той бік доба і зла, § 59 / Пер. А. Онишка.
1013
Ніцше Ф. Народження трагедії, § 3 / Пер. О. Фешовця.
1014
Див. вище, параграф 21, с. 354.
1015
Ніцше, Весела наука, § 57 / Wolting, р. 111.
1016
Див. вище, параграф 21, с. 350.
1017
Див.: Andler С. Nitzsche, sa vie et sa pensée. — T. I. Les précurseurs de Nietzsche. — Paris, 1958. — P. 34.
1018
Див. вище, параграф 21, c. 351. Див.: Jaspers K. Nietzsche. — Paris, 1950. — P. 1950. — P. 228—232, і, особливо, дуже переконливі сторінки в: Granier J. Le problème de la Vérité… — P. 518 ss.