Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Ця п’єса означила дебют Гоголя як професійного, соціального письменника. Набагато пізніше, в «Авторській сповіді», Гоголь стверджував, що ця п’єса позначила його відхід від безтурботного сміху ранніх творів до цілеспрямованого, сатиричного сміху (ПСС 8, 440). Хоча ця характеристика видається занадто спрощеною і відображає обережний підхід Гоголя до свого публічного образу наприкінці 1840-х років, вона правильно діагностує природу комедійного духу цієї п’єси. Хоча Гоголь також використовував сатиру в своїх описах сучасної української реальності у таких повістях, як «Іван Федорович Шпонька та його тітонька» з «Вечорів на хуторі» або «Старосвітські поміщики» з «Миргорода», Бєлінський мав рацію, відзначаючи, що в них Гоголь «сміється без злоби» (ССБел 1, 169). Однак у «Ревізорі» Гоголь сміється зловісно або, висловлюючись точніше, різка сатира Гоголя не збалансована рівнем симпатії, характерної для його образу провінційної України. Середовище, зображене в п’єсі, є середовищем корумпованих державних чиновників у безіменному провінційному російському місті на південь від Москви. Місцевість — парадигматична російська глибинка, звідки, як каже міський голова: … хоть три года скачи, ни до какого государства не доедешь (ПСС 4, 12).

Саме бюрократична машина, що наділяє міських чиновників їхньою владою, у п’єсі поєднує провінції з Петербургом. В очікування ревізора, який має з’явитись інкогніто з Петербурга, міські чиновники сприймають приїжджого, який зупиняється в місцевому готелі за ревізора, і щедро підкуповують його. Та він є не тією особою: насправді приїжджий — молодий чоловік на прізвище Хлєстаков, котрому, після провалу державної служби в Петербурзі, розлючений батько наказав повертатися додому. Хлєстакова тішить бажання міста ставитися до нього, як до петербурзького вельможі, особливо тому, що він спустив усі гроші на азартні ігри і його морить голодом хазяїн готелю. Він — стереотипний молодий марнотрат, поверховий і ледачий, але його дешевий петербурзький лоск і надзвичайне обдарування до найфантастичніших хвастощів легко справляє враження на місцевих мужиків. Хлєстаков збирає велику суму з хабарів і робить пропозицію дочці міського голови, після чого покидає місто, брехливо пообіцявши незабаром повернутись. П’єса закінчується оголошенням про прибуття чоловіка, який називає себе ревізором і вимагає присутності чиновників. Обдурені державні чиновники вклякають у переляканих, спантеличених позах, і завіса опускається.