Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Уся процедура зайняла приблизно тридцять секунд. Завтра вона має зайняти близько десяти секунд: йому слід було вийняти телефон, замінити акумулятор і покласти телефон назад. Старий акумулятор віднести додому і за ніч зарядити.
От і все, що вимагалося від Ідріса Хіді.
Щоправда, Саландер це не допоможе. З її боку стіни дуже міцно пригвинчені ґрати. Телефон вона все одно не дістане, якщо тільки вона не роздобуде хрестову викрутку і драбину.
— Мені це відомо, — сказав Мікаель. — Але вона навіть не доторкнеться до телефону.
Таку процедуру Ідрісу Хіді слід було повторювати щодня доти, доки Мікаель Блумквіст не повідомить, що необхідність відпала.
І за цю роботу Ідрісу Хіді пропонувалося по тисячі крон на тиждень, просто в кишеню. Крім того, після виконання завдання телефон залишався в його розпорядженні.
Ідріс похитав головою. Він, звісно, розумів, що Мікаель Блумквіст затіває якусь аферу, але в чому річ, здогадатися ніяк не міг. Поміщення увімкненого, але нікуди не приєднаного мобільного телефону у вентилятор в замкнутій комірчині було аферою такого рівня, що її сенс Хіді було годі зрозуміти. Якщо Блумквіст хотів дістати можливість спілкуватися з Лісбет Саландер, далеко розумніше було б підкупити когось із сестер і передати з нею телефон. А так жодної логіки не простежувалося.
Хіді ще раз похитав головою. З другого боку, він нічого не мав проти того, аби зробити Мікаелю Блумквісту послугу, якщо той готовий платити по тисячі крон на тиждень. Ставити запитання Хіді не збирався.
Доктор Андерс Юнассон трохи сповільнив крок, побачивши, що біля його будинку на Хагаґатан, притулившись до воріт, стоїть чоловік трохи старший сорока років. Чоловік здався йому знайомим і до того ж вітально кивнув.
— Доктор Юнассон?
— Так, це я.
— Пробачте, що турбую вас на вулиці, перед домом. Та я не хотів заходити до вас на роботу, а мені необхідно з вами поговорити.
— Хто ви і в чому полягає ваша справа?
— Мене звуть Мікаель Блумквіст. Я журналіст і працюю в журналі «Міленіум». Справа стосується Лісбет Саландер.
— О, нарешті я вас упізнав. Здається, ви викликали Службу порятунку, коли її виявили. Це ви заклеїли їй рану сріблястим пластиром?
— Я.
— Це ви дуже добре придумали. Але, на жаль, я не можу обговорювати пацієнтів з журналістами. Вам слід буде на загальних підставах звернутися до прес-служби Сальгренської лікарні.
— Ви мене невірно зрозуміли. Мені не потрібні відомості, я тут у приватній справі. Ви можете не говорити мені ні слова і не видавати жодної інформації. Все якраз навпаки. Інформацією хочу забезпечити вас я.
Андерс Юнассон насупив брови.
— Будь ласка, — попросив Мікаель Блумквіст. — Зазвичай я не чіпляюся до хірургів на вулиці, але в мене до вас дуже важлива розмова. Тут за рогом є кафе. Можна мені пригостити вас кавою?
— Про що ви хочете говорити?
— Про майбутнє і благополуччя Лісбет Саландер. Я її друг.
Андерс Юнассон довго вагався. Він розумів, якби це був хто-небудь інший, а не Мікаель Блумквіст — коли б раптом до нього ось так підійшла абсолютно незнайома людина, — він би відмовився. Але оскільки Блумквіст був персоною відомою, Андерс Юнассон повірив у те, що йдеться про дійсно важливу справу.
— Я ні за яких умов не хочу давати інтерв’ю і не стану обговорювати свою пацієнтку.
— От і чудово, — сказав Мікаель.
Урешті-решт Андерс Юнассон коротко кивнув і пішов з Блумквістом до згаданого закладу.
— У чому полягає ваша справа? — спитав він, коли їм принесли каву. — Я вас вислухаю, але коментувати нічого не збираюся.
— Ви боїтеся, що я вас процитую чи виставлю в невигідному світлі в ЗМІ. Дозвольте мені відразу внести ясність: цього не станеться. Особисто для мене нашої розмови просто не було.
— Гаразд.
— Я хочу попросити вас про послугу. Але спочатку я повинен чітко пояснити чому, і тоді ви зможете вирішити, чи припустимо для вас з моральної точки зору надати мені таку послугу.
— Мені не надто подобається ця розмова.
— Від вас вимагається лише вислухати. Ви — лікар Лісбет Саландер, і ваша робота полягає в тому, щоб піклуватися про її фізичне і душевне здоров’я. Я — друг Лісбет Саландер, і моє завдання полягає в тому ж самому. Я не лікар і, отже, не можу порпатися у неї в голові, витягуючи кулі тощо, але я володію іншими знаннями, можливо не менш важливими для її благополуччя.