Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
О пів на третю ночі потяг до Вадул-Сірета прибув на Глибоку — останню зупинку перед прикордонною зоною. Там він мав стояти до 4-ї години ранку, і Церн вийшов і пішов на безлюдну центральну площу міста. Ніч була безмісячною, і раптом йому спало на думку, що замість того, щоб їхати далі до Вадул-Сірета, менш ризикованим буде спробувати дійти до кордону пішки від Глибокої. Він залишив центральну площу, пройшов трохи до сортувальної станції і там заглибився в ліс.
Впродовж двох годин Церн ішов крізь ліс, густо зарослий акацією та чагарником, продираючись через кущі та гілки й дослуховуючись шуму потягів, щоби не збитися з курсу. Нарешті він побачив станцію, залиту яскравим світлом, а за нею — прожектори та дозорні вишки. Він зрозумів, що це Вадул-Сірет.
Уникаючи станції, Церн звернув на ґрунтовий шлях, який ішов у напрямку кордону. Проте коли на небі з’явилися перші смуги ранкової заграви, він несподівано побачив чоловіка, який наближався до нього на велосипеді. Злякавшись, Церн зійшов зі шляху й заглибився в ліс, де вирішив провести день, а кордон перетнути вночі.
Ставало дедалі світліше, і Церн відчув, що день буде спекот-ний. Він на кілька хвилин вийшов із лісу, щоби придивитися до дозорних вишок, що вимальовувалися попереду. На сусідньому полі почав працювати трактор. Повернувшись до лісу, Церн підвісив сушитися своє мокре взуття, дістав із кишені атлас і став вивчати мапу Румунії. Стало спекотніше, він почав пітніти. Від стоячої води болота поблизу йшов сірчаний запах, атмосфера ставала задушливою. Церн пив останнього разу ще в Чернівцях — добу тому. Нарешті він вибрався з лісу на розчищене місце, де знайшов колосся пшениці й поїв трохи зерна.
Минали години, й спрага ставала нестерпною. Час од часу Церн виходив із лісу, щоб оглянути місцевість — поля та асфальтоване шосе, що вело до Румунії. По шосе їхали іноземні автомобілі. Однак зрештою, під тиском голоду та спраги, він почав сумніватися в розумності того, що робив. Тепер йому вже здавалося, що це була безглузда ідея — з усіх країн обрати для перетину кордону Румунію.
Врешті-решт Церн зрозумів, що більше не зможе без води, вийшов із лісу і попрямував до найближчого села, де спитав першого ж перехожого, де можна знайти воду. Той відвів Церна до якоїсь фабрики, а там йому показали криницю, з якої він витяг відро води та, не звертаючи уваги на те, яке враження справляє, жадібно став пити, а потім кинув відро назад до криниці й пішов до шосе.
Хтось вочевидь не забарився повідомити властям про появу Церна, бо коли він стояв на шосе, то побачив, як до нього наближається «газик» із офіцером і трьома солдатами. Церн не намагався втекти, й «газик» зупинився перед ним. Прикордонники вийшли й попросили показати документи.
«Я заблукав», — сказав Церн.
«Сідайте в машину, — сказав офіцер, — щоби більше не блукати».
Церна привезли на прикордонний пост і допитували шість годин. Потім повезли до Чернівців, де він провів ніч у камері з матрацом і подушкою. Церну сказали, що такі добрі умови пояснюються тим, що тут іноді тримають іноземців.
Вранці Церна знову допитали, а потім повезли до кордону й наказали відтворити свій шлях. Конвоїри йшли за ним із собакою, і він показав їм усі місця, де зупинявся, щоби вони надалі могли перекрити цей маршрут.
На подив Церна, капітан Кучеренко, який його заарештовував, поставився до нього приязно. Він сказав, що Церн — дурень, якщо збирався перетнути румунський кордон, бо румуни просто передали б його назад. Він додав також, що люди погано ставляться до прикордонників: «КДБ нас ображає, народ налаштований скептично, але ми робимо корисну роботу».
Врешті-решт Церну пощастило. По-перше, в результаті служби в армії він мав інвалідність, а по-друге, був затриманий у прикордонній зоні, а не на кордоні. Ці факти говорили на його користь. Церна місяць протримали в спецізоляторі, замкнувши в крихітній камері разом із двадцятьма п’ятьма іншими затриманими, здебільшого п’яницями та волоцюгами, а потім відпустили, попередивши: якщо колись він знову з’явиться у прикордонній зоні, то буде звинувачений у серйозному злочині.