Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Хай там як, 17 грудня скорочений склад делегації ГС, а саме Любинський, Севрюк та «революційна совість делегації» 26-річний укресер Михайло Полоз[86], відбув на переговори...
До Бреста дісталися 19-го...
Переговори офіційно розпочалися нібито лише 27-го...
30 грудня раптово, невідомо з чого, «пощастило налагодити роботу безперервного телеграфного дроту, який поєднував Секретарство міжнародних справ з Берестям-Литовським».
Дріт приніс стратегічного значення вістку (тут мимоволі закрадається підозра, що саме тому той дріт і пощастило «налагодити»): об 11 год. 35 хв. міністр закордонних справ Австро-Угорщини Оттокар Чернін нібито повідомив учасникам переговорів: «ми признаємо українську делегацію самостійною делегацією і правомочним представництвом самостійної Української Народної Республіки, формальне ж признання чотирма союзними державами Української Народної Республіки самостійною державою буде зазначено в мирному договорі». Голова петроградської делегації Лейба Бронштейн, у свою чергу, зумів щасливо уникнути прямої заяви про визнання УНР самостійною державою, примудрившись обмежитися сентенцією: «російська делегація <...> не бачить жодних перешкод до самостійної участі делегації Генерального секретаріату (а не делегації УНР. — Д. Я.) в мирових переговорах»[87].
Оцінюючи правдивість цих відомостей, треба взяти до уваги хіба одну обставину: 30 січня ані графа Черніна, ані будь-кого з членів австрійської делегації в Бресті не було! 28 січня о 22 годині вони всі як один виїхали на батьківщину — з нагоди Нового року, — а повернулися лише 4 січня.
З іншого боку, самі члени української делегації гадки не мали про те, що їх визнано «самостійною» делегацією. Слово Черніну: ще 6 січня українські делегати «ще не зовсім ясно здають собі справу, чи це має бути повна міжнародна самостійність, чи самостійність у рямцах Російської Федеративної держави... Наш інтерес, — занотовував у щоденнику австрійський міністр, — лежить у тім, щоби з’єднати собі Українців для наших умовин миру або вбити клин між них і петербуржців. На їхні бажання щодо самостійності ми заявили, що ми готові її признати, але тоді, коли Українці згодяться на такі три пункти: 1. Покінчити переговори в Бересті-Литовському, а не в Стокгольмі; 2. Признати старі державні кордони між Австро-Угорщиною і Україною; 3. Признати, що одна держава не має права вмішуватись у внутрішні справи другої.
Характеристична річ, — підсумовує Чернін, — що на цю пропозицію ми не одержали досі ніякої відповіді»[88].
Констатація
Це свідчення імперського міністра закордонних справ значить, що всі повідомлення генерального секретаря «міжнародних справ» Шульгина від 30 грудня щодо визнання незалежності УНР Центральними державами були свідомою брехнею.
Що говорять документи УЦР та спомини безпосередніх учасників? — 2
При цьому всьому державні мужі в Києві (хіба за двома винятками) і гадки не мали, що відбувається в Бресті.
3 січня Рафес, між іншим, член Малої ради, на її засіданні вніс офіційний запит «Генеральному секретаріату, чи відомо йому, що українська делегація бере участь у переговорах про сепаратний мир. Яких заходів має він вжити в цій справі?»[89] Відповідь йому обіцяли надати на наступному засіданні. Звісно, ніякої відповіді він не отримав — не до того було.
5 січня місце Винниченка на чолі уряду заступив керівник «делегації М. Грушевського» Голубович. Це сталося в той самий день, коли в Петрограді легітимні Всеросійські Установчі збори відкинули більшовицькі домагання влади та їхні заклики підписати сепаратний мир[90]. Наступного дня, 6 січня, на засіданні МР один із її чільників та член ЦК УПСР несподівано заявив, «що партія у. с. р. уже два дні (тобто 4 і 5 січня. — Д. Я.) обговорює справу з 4-м Універсалом і про державну незалежність»!
8 січня було оприлюднено брехливу «Відозву Генерального секретаріату до народу України про мирні переговори», в якій безсоромно повідомлялося: «Українська делегація має наказ згідно з волею українського народу добиватися миру. <...> Зараз продовжуються наради, конференції в Брест-Литовському»[91].