Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— Зараз ідеться не про звичайний зв'язок, — заперечив я. — Вас я попросив принести зі собою повні колоди Козирів. Сподіваюся, ви так і зробили?

Усі кивнули.

— Добре, — вів я далі. — А тепер дістаньмо Брандів Козир. Пропоную, щоб усі дев'ятеро з нас спробували водночас покликати його.

— Цікава думка, — визнав Бенедикт.

— Так, — погодився Джуліан. Він дістав колоду і взявся тасувати карти. — Принаймні варто спробувати. Так можна породити додаткову енергію. Але, якщо чесно, — не знаю.

Я поклав перед собою Брандів Козир. Зачекав, доки й інші його знайдуть. Тоді мовив:

— Пропоную діяти злагоджено. Всі приготувалися?

Вісімка погодилася.

— Тоді вперед. Спробуймо. Просто зараз.

Я ретельно вдивлявся в карту. Риси Брандового обличчя дуже скидалися на мої, однак зріст його був нижчим, а постать — тоншою. У нього Фіонине волосся. Бранд сидів на білому коні, вбраний у зелений костюм для верхової їзди. «Як давно? Як давно це було?» — запитував у себе я. Мрійник, містик і поет, Бранд завжди кидався в крайнощі: від зневіри до захоплення, від цинічності до повної довіри. Для його почуттів не було золотої середини. І хоча «маніакально-депресивний стан» — надто простий термін, щоб описати його характер, усе ж він чітко вказує на точку відліку для множинних психологічних шарів його свідомості. Однак, попри таку особливість Брандової вдачі, я маю визнати, що часом він стає чарівним, розсудливим та вірним, за що я ціную його більше, ніж решту родичів. Але в інший час він може бути злісним, саркастичним й абсолютно диким, тому тоді я намагався уникати його компанії, щоб випадково не заподіяти братикові лиха. Востаннє ми бачилися, коли його охопив саме такий зловісний стан. Трапилося це незадовго до нашої з Еріком сварки, яка й привела мене до вигнання з Амбера.

...Саме такі думки та почуття заполонили мене, коли розглядав Брандову карту. Я намагався сягнути його свідомістю і волею, відкриваючи простір, куди він може прийти. Інші також гортали спогади й робили те саме.

Сновидний серпанок повільно огортав Козир, і він повнився ілюзією глибини. Далі затуманився — звична ознака того, що контакт встановлено. Карта схолола в моїх пальцях, а тоді все потекло і знову набувало форми, насиченої абсолютною, напруженою та невідступною правдивістю видіння.

Здавалося, ніби Бранд у камері. Позаду нього виднілася кам'яна стіна. На підлозі лежала солома. Його було закуто ланцюгом, причепленим крізь великий шворінь з кільцем, вбитий у стіну вгорі позаду Бранда. Ланцюг був порівняно довгим, тож дозволяв відносну свободу рухів. Саме цієї миті Бранд користувався такою змогою і лежав у кутку на купі соломи й ганчір'я. Я ще ніколи не бачив, щоб його обличчя так схудло, а волосся та борода — відросли. Одяг став брудним дрантям. Здавалося, що Бранд спить. Я подумки повернувся до власного ув'язнення — сморід, холод, жалюгідна їжа, вологість, самотність і божевілля, що то приходило, то полишало мене. Принаймні його очі не змінились — я розгледів їх, коли хтось із нас вимовив Брандове ім'я. Погляд зелених очей був порожнім.

Його накачали наркотиками? Чи знає він, що бачить галюцинації?

Але враз Брандова свідомість повернулася. Він підвівся і простягнув руку.

— Брати! — гукнув він. — Сестри...

— Я вже йду! — кімната затрусилася від крику.

Джерард скочив на ноги, перекинувши стілець. Кинувшись через усю кімнату до алебарди, зірвав її зі стіни. Одягнув петлю зброї на зап'ясток руки, що стискала Козир. На мить він застиг, розглядаючи карту, а тоді простягнув уперед вільну руку — і враз опинився там, стискаючи долоню Бранда, який саме цієї миті надумав втратити свідомість. Зображення поплило — контакт обірвався.

Лаючись, я витягнув з колоди ще й Джерардову карту. Дехто з інших зробив те саме. Поклавши її перед собою, я взявся встановлювати контакт. Повільно — танення, оберти, зміна форми. Нарешті!

Джерард натягнув ланцюг між каменями стіни і гамселив його алебардою. Однак ланцюг виявився міцним, тому витримував могутні удари. Нарешті кілька ланок розбилися й погнулися, але до того часу минуло вже дві хвилини, тож дзенькіт і гуркіт привернули увагу тюремників.

Ліворуч щось задеренчало — пролунав скрегіт засувів і тріск петель. І хоча поле мого сприйняття не простягалося настільки далеко, було очевидно, що двері камери відчиняють. Бранд знову підвівся. Джерард продовжував лупати ланцюг.

— Джерарде! Двері! — закричав я.

— Знаю! — проревів він, намотавши ланцюг навколо зап'ястя і добряче потягнувши його. Той не піддався.

Коли один з рукорогих воїнів кинувся з мечем на Джерарда, той відпустив ланцюг і замахнувся сокирою. Мечник упав, одначе на його місці відразу ж виріс інший. За ним — третій і четвертий. Підбігали й усі решта.