Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Саме туди ми з Джерардом поїхали наступного дня, вирушивши достатньо рано, аби бути вже на півдорозі з Колвіра, перш ніж сонце вмиє сяйвом океан і повною мірою розіллється в небі. Тієї миті Джерард притримав віжки. Він зліз з коня і кивнув мені зробити те саме. Я послухався, лишивши Зірку і в'ючака біля власного великого строкатого коня Джерарда. Слідом за ним я пройшов з дюжину кроків у всипану гравієм котловину. Брат спинився, і я підійшов до нього.

— У чому справа? — запитав його.

Джерард повернувся і поглянув на мене. Його очі звузились, а щелепи міцно стиснулися. Він зняв плащ, склав його і поклав на землю. Розстібнув шабельтас і поклав його на плащ.

— Знімай меча і плащ, — мовив він. — Вони лише заважатимуть.

Я вже запідозрив, що саме гряде, і вирішив: краще не опиратися.

Зняв плащ, поклав Судний Камінь біля Ґрейсвандіра і знову став навпроти брата. Мовив до нього тільки одне слово:

— Чому?

— Минуло багато часу, — відповів він, — і ти міг забути.

Він повільно наступав, а я задкував, виставивши руки вперед. Він не нападав на мене: я завжди був швидшим. Ми обидва присіли, і його ліва рука здійснювала повільні, хапальні рухи. Права — розташувалася ближче до тіла й злегка тремтіла.

Якби вибір місця бою з Джерардом був за мною, я точно обрав би інше. І він, звісно ж, знав про це. Й узагалі, якби я мав битися з Джерардом, то не захотів би робити це голіруч. Клинок або квотерстаф[66]дали б мені перевагу. Насправді, все, що передбачало швидкість і стратегію, давало мені шанс несподівано бити, утримуючи брата на відстані. Я міг би втомити його, а тоді наступати сильніше й сильніше. Звісно ж, він знав і про це. Тому й заманив мене у пастку. Я добре знав Джерарда — отже розумів, що зараз маю грати за його правилами.

Він із кожним кроком підступав усе ближче, набираючи швидкість, а я кілька разів відводив його удари. Зрештою я наважився: пригнувся й напав. Швидкий і важкий удар лівої руки потрапив йому в живіт. Він би міг розтрощити міцну дошку і точно порвав би кишки простому смертному. На жаль, час не пом'якшив Джерарда. Він застогнав, але заблокував мій удар справа. Простягнув праву руку під моєю лівою і схопив мене за плече ззаду.

Я швидко ступив до нього, передчуваючи, що він учепиться мені в плече так сильно, що не зможу вирватися. Розвернувшись, подався вперед, так само захопив його ліве плече, поставив праву ногу під його коліно і зміг повалити брата на землю.

Однак він не розчепив рук, тож я упав на нього. Я сам відпустив його, щоб ударити в лівий бік правим ліктем. Кут був не бездоганним, тож його ліва рука здійнялася мені навперейми, якось зчепившись із правою в мене за головою.

Я вже міг вислизнути від Джерарда, але він досі стискав мою руку. Якоїсь миті я міг прямо вдарити його в пах, але стримався. Не те щоб мав якісь моральні принципи, котрі заважали мені бити чоловіків нижче пояса. Просто я знав, що варто вдарити туди, як Джерард інстинктивно розтрощить мені плече. Натомість, поранивши руку об гравій, я примудрився зігнути ліву за його головою, а правою — прослизнути між ногами і схопити за ліве стегно. Зробивши це, перекотився, намагаючись випростатися, щойно ноги опинилися піді мною. Хотів підняти його над землею і кинути назад, добряче стукнувши плечем у живіт.

Але Джерард розвів ноги й перекотився ліворуч, змусивши мене перекинутися через його тіло. Я відпустив його голову і нарешті звільнив ліву руку. Тоді повернувся за годинниковою стрілкою, висмикнувши правицю, і спробував знайти точку опори.

Та з Джерардом таке не проходило: він уже склав руки під собою. Одним потужним ривком він звільнився, перекинувся і зіп'явся на ноги. Я випростався і відскочив назад. Джерард одразу ж рушив на мене, і я збагнув, що коли й далі боротимуся з ним голіруч, він поб'є мене на заздрість усім чортам. Потрібно було ризикувати.

Я стежив за братовими ногами і, коли вирішив, що слушна мить настала, пірнув під його розкриті руки якраз тоді, коли він переносив вагу на ліву ногу та підняв праву. Схопив його праву кісточку й підняв за спиною на чотири фути. Він гепнувся вперед на лівий бік.

Попри біль, Джерард зумів підвестись, але потужним ударом зліва у щелепу я знову повалив його. Підводячись, він похитав головою і захистився руками. Я спробував поцілити йому в живіт, але не потрапив, бо він вивернувся, тож мій удар припав на стегно. Йому вдалося втримати рівновагу, тому брат знову рушив у наступ.

Я кружляв навколо Джерарда, пориваючись зацідити в обличчя. Двічі ударивши його в живіт, відскочив. Він усміхався: знав, що боюся підходити ближче. Спрямувавши удар йому в живіт, я таки потрапив у ціль. Він опустив руки достатньо, щоб я міг вдарити по шиї, якраз над ключицею. Та цієї миті він виставив руки вперед і схопив мене за пояс. Я щосили заїхав йому долонею в щелепу, але це не завадило братові ще сильніше стиснути мене й підняти над землею. Надто пізно завдавати нового удару. Масивні ручиська Джерарда вже дубасили мої нирки. Я намацав великими пальцями його сонні артерії і натиснув.