Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Потрібна вода… ми зовсім забули про воду, товаришу Клєвєров… Нам потрібна вода для хрещення… — мовив Крушанівський. — Тут поряд із костелом є криниця, якщо дозволите, я швиденько вийду… Ось сюди, у цю посудину, потрібно набрати…
— Дайте сюди, я сам, — Марко вихопив із рук Крушанівського срібну чашу. — А то ще годину товктися будете.
Біля костелу в дворі і справді була криниця. На Великодні та інші свята у ній освячували воду на усю громаду.
Марко знову поглянув на чашу.
Надпис латиною літера за літерою обвивав обідок посудини. Та якщо дивитися на неї згори, так, аби не бачити багате гравіювання на стінках, чаша скидалася на напіврозквітлий пуп’янок троянди.
Значить, її Крушанівському залишив на зберігання єпископ Лєпновський… Чому саме залишив? Що б то могло означати? І надпис про білу троянду на обідку… Чи випадковість це, чи у тому слід шукати якийсь сенс?
Можливо, Лєпновський боявся у себе обшуку? Або передбачав, що більшовики із храму рано чи пізно вивезуть усе добро, а у Крушанівського чаша буде у відносній безпеці?
* * *
Здоровезний ключ важко повернувся у просторій, роздовбаній від часу замковій щілині. Марко обережно прочинив старі скрипучі двері костелу й увійшов під його важке склепіння.
Пальці за звичкою торкнулися води у кам’яній чаші, а потім чола у хреснім знаменні.
Звуки кроків сполоханими птахами лунко злетіли аж під стелю.
Він огледівся і застиг на місці від моторошної тиші, що панувала навколо.
Порожня зала костелу Матері Божої Святого Скапулярію була наповнена блідим прозорим туманом. Він лився аж з-під стелі крізь розбиті вікна разом із нічною прохолодою.
Марко підвів очі. Там, де стояв вівтар, зіяла глибока яма. Місячне проміння падало на вівтарну стіну; там, де ще недавно висіло розп’яття, виднівся лише напівстертий золочений напис.
Він підійшов ближче, та навіть з висоти його зросту розібрати, що там написано, було неможливо.
Ні, він має прочитати те, що написано на тій вівтарній стіні. Може, то розгадка таємниці? Може, завдяки тому, що там написано, він зрозуміє, де шукати скарби?
Швед озирнувся: серед костелу покинутими абияк лежали перевернуті й потрощені уламки лавок, стільці… Якщо кількома вцілілими дошками встелити отвір цієї ями, а на них скласти один на одного уламки стільців, можна підлізти вище і нарешті розібрати напис.
Він кинувся до лавок. Сам не зрозумів, чому раптом стало так важливо прочитати ті слова на вівтарній стіні; взявся стягати їх докупи та перекривати яму, наче містком. На той хиткий настил виклав, як міг, уламки стільців. Тепер, залізши на споруджену барикаду, він був майже на рівні загадкового напису.
Колись густі та яскраві мазки золотої фарби химерно спліталися у латинські літери перед його очима.
«Abo… — провів він пальцем по золотій фарбі, слідуючи за вигином літер. — Abominatio… Що це?
Abominatio desolations».
Прочитав нарешті.
«Abominatio desolations». Мерзота запустіння…
Пальці, якими торкнувся надпису, стали липкими. Ні… не золота фарба, а згустки крові запеклися на стіні…
Його пальці були у тій крові.
— Господи… — прошепотів він, не розуміючи, як з ним може відбуватися така фантасмагорія.
Тим часом уламки лавок та стільців під ним задрижали, захиталися, наче костел раптово опинився у епіцентрі землетрусу.
Марко глянув собі під ноги, ледь втримавшись на вершечку спорудженої барикади. Знизу, з самого дна ями під настилом, вдарило сліпуче проміння, наче там, у темряві костельних крипт, раптом зійшло ранкове сонце…
— Господи… — прошепотів Марко знову. — Що це? Що відбувається?
Ледь устиг зіскочити на рівну поверхню, відступив на кілька кроків, хотів було тікати, бо все навколо хиталося і трусилося, наче у пропасниці, та якась невидима сила втримала його на місці.
З великим подивом він дивився, як крізь дерев’яний настил та купу уламків пробився з-під землі зелений гнучкий пагін. Від нього раптом поповзли у різні боки інші пагони. Вони чіпко хапалися за виступи обдертих костельних стін, випускаючи все нові і нові гілки, а далі — листя та пуп’янки. Ті пуп’янки раптом збільшилися на очах, набубнявіли і розкрилися… Ні, вибухнули сотнями білих троянд, поповзли, обвили усе навколо: обдерті стіни та виступи на них; досягли аж до стелі та піддашшя…
Марко зі здивуванням слідкував за цим неймовірним дійством, що відбувалося у нього на очах, усвідомлюючи, що таке насправді просто неможливо!
Аж раптом пуп’янок того, найбільшого пагона під вівтарною стіною вибухнув пишною білою трояндою.