Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Того ся всі держіте, не вступуйте кроку
До остатнього тху духа, очей ваших змроку;
При том стале стоячи, до згоди з другими Так ся мійте, як усти апостол своїми [І Христос-бог на] учив, шукайте покою,
[...] 31 можна зо всіми, больш єднак з собою. [...] * і вірноє подданство чиніте,
Преложоних прикладов добрих ся учіте,
Самі себе во всім всі зо всім в дозор богу Оддавайте, шествуйте тісную дорогу,
Ведучую до царства небесного миле,
Где самого всіх творця і ангелов в силє Обачите. Тому вас і я полецаю,
А тим мой день остатній, мову замикаю.
ЕПІТАФІСЖ
Тута зложив кость в тілє
Муж праведний, ач сміле,
Смерте, береш, що ть дано,
Не озьмеш больш, заслано Пред тобою до неба,
Где жив, там бив, так треба.
З землі мертвих, з вигнання,
По пелкгримстві, з мешкання Мізерного, в палаци Небеснії, по праці,
На розкоші одходить,
В землю живих заводить
Мислі наші. Рукою
Держить квіток, другою Книгу, там же кадило.
«Так умереть мні мило»,—
Мовить до нас. Як к богу Жертва святих дорогу
Берет. Живот нетрвалий
Значить тот квіт опалий, Книга чистость сумнення Кажет міти, збавення В добрих ділєх чекати,
За ним в небо ступати.
Тіло його дол земний
Покриваєт, незмєнний Квіток душі у бога.
І нам там же дорога З його молитв готова Єст запевне, дость слова.
ВІРШІ
НА ЖАЛОСНИЙ ПОГРЕБ ЗАЦНОГО РИЦЕРА ПЕТРА КОНАШЕВИЧА САГАЙДАЧНОГО ГЕТЬМАНА ВОЙСЬКА ЙОГО КОРОЛЕВСЬКОІ МИЛОСТІ ЗАПОРОЗЬКОГО, ЗЛОЖОНІІ ПРЕЗ IHOKA KACIAHA САКОВИЧА, РЕКТОРА ШКОЛ КИЇВСЬКИХ2, В БРАТСТВІ, МОВЛЕНІЇ ОД ЙОГО СПУДЕЙОВ НА ПОГРЕБІ ТОГО ЦНОГО РИЦЕРА В КИЄВІ, В НЕДІЛЮ ПРОВОДНУЮ, РОКУ БОЖОГО ТИСЯЧА ШЕСТЬСОТ ДВАДЦЯТЬ ВТОРОГО
НА ГЕРБ СИЛЬНОГО ВОЙСЬКА ЙОГО КОРОЛЕВСЬКОІ МИЛОСТІ ЗАПОРОЗЬКОГО
Кгди меизства запорозцов кролеве дознали, Теди за герб такого їм рицера дали. Которий ото готов ойчизні служити,
За вольность її і свой живот положити.
І, як треба, землею альбо тиж водою —
Вшеляко он способний і прудкий до бою.
«Не вісте ли, яко властелин велик паде в сій день в-ь Ізраили».
І Друга Книга Царств, гл. З, ст. 38[: ПРЕДМОВА
Зацне сильному войську його королевської милості Запорозькому ласки божої, доброго здоров’я і щасливого над неприя-тельми отчизни звитязтва з несмертельної слави набиваннем автор, од в тройці єдиного бога, зичить.
Вірность подданих против пану то справуєт,
Же їм, що найбольшого єст в людєх, даруєт.
Найбольшую реч межи всіми сужу вольность, Которой в стосуванню уступуєт годность.
Того мі посвідчити могуть всі створення,
Которії з натури прагнуть свобоження.
Золотая вольность — так її називають.
Доступити її всі пильне ся старають.
Леч она не кождому может бити дана,
Только тим, що боронять ойчизни і пана.
Мензством її рицері в войнах доступують,
Не грошми, але крв’ю ся її докупують.
Войсько Запорозькоє вольності набило
Тим, же вірне ойчизні і кролюм служило.
Кройники о їх мензстві старії писали,
Як оні неприятелей ойчистих бивали,
Морем, сухом, частокроть пішо, і тиж конно,
Хотяй ся неприятель їх убирав збройно.
Плем’я то єст з насіння оного Яфета,
Которий з Сімом 3 покрив отчії секрета 4.
За Олега 5, росського монархи, пливали
В човнах по морю і на Царград штурмували.
їх то продки з росським ся монархою крестили Владимером 6, і в вірі той статечне жили.
При которой і оні так стоять статечне,
Же за ню умирати готові конечне.
Бивали межи войськом тим князі і пани,
З которих виходили добрії гетьмани.
Яким і тот їх гетьман, Петр Конашевич, бив,
Которий справ рицерських дільностю всюди слив.
О Войську Запорозьком кождий может знати,
Як оно ойчизні єст потребно, уважати.
Україна тим войськом вдале зоставаєт.
А где запорозцов ніт, татарин впадаєт.
Сідками того суть — ох — міста подольськії І краї подгорськії, аж тиж і белзськії,
Где много паганин крве християнськой розляв,
А живо позосталих тих в неволю забрав.
Козак, не маючи ні зброї, ні шишака,
Стигаєт татар, би могл допасти лошака.
Чинить здров’ю своєму часто одваження,
Би только невольник могл міть висвобоження. Прото, которії би хотіли вотовати,
Жеби їх знести альбо туркові видати,
Теди певне в тую ж би, як овці, сіть впали,
Кгди би своїх сторожов-псов вовком видали. Оні ойчизні нашой суть обороною,
31
Дефект першодруку,— Ред.