Українська література 17 століття

Смерті своєї в них щодень ожидаючи.

Маєш тут приклади, чоловіче, миогії,

Вибирай, которії тобі суть згожії.

Іоанн Козарин

ВТОРИЙНАДЦЯТЬ Александер Великий обіцяв дарувати

Єдного філософа, о що би хтів жадати.

Філософ о кглейт просив, которим би од смерті

Боронився, кгди, мовить, схочет на мя натерти. Рекл му Александер, же собі би-м то рачей

Зичив, би-м не вмирав, леч не може бить іначей.

— Кождий, хто ся уродив, мусить і умерти,

Жаден ся чоловік смерті не может оперти,

Не маш на ню лікарства, не маш і оборони,

З самих царей здираєт світнії їх корони,

Не боїться жовнірства, вкруг царя стоячого З оружієм і стрільбою, його вартуючого,

Але берет зпосродку їх його спячого.

О смерті своїй барзо мало мислячого.

Не могу теди тобі такого кглейту дати,

За которим би-сь ся могл смерті уваровати, Поневаж і сам той же смерті подлєгать мушу,

Хоть є-м кроль так великий, предся виймет з мя душу. Рекл му філософ: — Прото і ти єст смертельний!

Чому ж ті панування умисл насичений?

Усилуєш подбити под моць свою всі панства,

Жебить ся жаден чловік не видирав з подданства.

Жиєш так, яко би-сь нікгди не мів умерети, Хочеш всі богаства на землі пожерети.

В чом слави порожньої на том світі шукаєш,

А, же маєш вмерети, на то не пам’ятаєш.

0 пієнкная одповідь, хоть мудрця поганського,

Могла би преразити чловіка християнського, Аби на короткий біг життя свого пам’ятав, Збирання лакомого на світі ся варував.

Іоанн Пельчицький

ТРЕТІЙНАДЦЯТЬ

Кто би хтів достатечне справи описати Петра Конашевича і на світ подати,

Мусив би у кгрецького поети Гомера

Зичить розуму, альбо тиж у Димостена,

Которії валечних своїх кгреков дії Виписали достатнє, яко по лінії.

Леч нам трудно з оними в розумі зровняти,

Кгди-сьми таких в науках праць не хтіли мати. Єднак, хоть простії ритмом, предся не замовчим, Дільності того мужа вкротцє вам приточим.

А первей о його вам скажем уроженню,

По том в літєх молодих о його цвіченню. Уродився он в краях подгорських премиських.

Вихован в вірі церкви всходней з літ дитинських. Шов по том до Острога, для наук уцтивих,

Которії там квітли за благочестивих Княжат, которії ся в науках кохали,

На школи маєтностей много фундували 19,

Аби ся млодь в науках уцтивих цвічила,

Церкві і тиж ойчизні пожитечна била.

Дай, боже, би тая там фундація трвала,

Жеби одтоль хвала божія помножала.

Там теди Конашевич час немалий живши

1 наук в письмі нашом словенськом навикши,

По том, видячи ся бить способним до мензства,

Шол до запорозького славного рицерства,

Межи которим през час немалий жиючи

І рицерських дільностей там доказуючи. Гетьманом по том собі войсько го обрало,

Із ним менжне татаров і турков бивало.

За свойого гетьманства взяв в Турцєх місто Кафу 20, Аж і сам цесар турський бив в великом страху, Бо му чотирнадцять тисяч там люду збив,