Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Европейская старинная литература » Українська література 17 століття
Українська література 17 століття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українська література 17 століття

Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер.
1 ... 111 112 113 114 115 116 117 118 119 ... 283
Перейти на страницу:

Катарги єдині палив, другії потопив,

Много тогди з неволі християн свободив,

За що го бог з воїнством його благословив,

Бо за найбольшую нех собі нагороду

Почитаєт рицер, кгди кого на свободу Визволить, за що гріхов собі одпущеннє

Одержить, а по смерті в небі вміщеннє. Дознавал не поєднокроть турчин-поганин Його мензства і прудковоєнний татарин.

Повість і Мультянськая земля 2|, і волошин,

Як їх тот гетьман з своїм рицерством полошив. Досвідчив і інфлянтчик 22 того войська сили,

Кгди їх тії рицері, як траву, косили.

Пувночнії тиж краї будуть пам’ятати

Довго його мужество, бо ся їм дав знати, Великого звитязства там доказуючи,

Міста і городи їх моднії псуючи.

І завше он дільностю своєю в то трафляв,

Як би без шкоди своїх неприятелюв достав.

А кгди якого міста в християнстві достав,

Теди церкви в покою оставляти казав.

Смотріте, як. то гетьман бив благочестивий:

По звитязстві пам’ятав на стан свой уцтивий,

Що му не належало, того ся не тикав,

Замойського, гетьмана, то он наслідував, Которий теж рицерству в Мултяніх заказав,

Жеби жаден з них церквам кривди не виряжав. Не рихло другий такий повстанет Замойський,

Щоби умів рядити так пюром і войськи. Дознали-сьми по смерті його дость одміни,

Воєн домових і тиж постронних без міри.

Од толь уважайми, як много на гетьманах

Добрих належить панству і на мудрих панах. Леч я до свойого ся гетьмана вертаю,

Петра Конашевича, і в нем залецаю При мензстві віру його, в которой статечне

Трвав, заставляючи ся за ню досить сердечне,

І завше з своїм войськом кроля-пана просив,

Аби віру нашу святую успокоїв,

Офіруючи ся му тим хентній служити,

Кгди би рачив релію нашу успокоїти,

Для которої междуособная война

Діється межи людьми в панстві кроля-пана 23, Кгди ж за віру готов єст правий християнин Умирати, а не дасть ся привести до новин.

Євтихій Самуйлович

ЧЕТВЕРТИЙНАДЦЯТЬ

А кгди тую прозьбу кроль з сенатом одкладав,

Тим часом патріарха вчасне к нам завітав,

З землі святої, міста Ієрусалима,

Одколь вишла на ввесь світ правдивая віра Которого тот гетьман з войськом наведивши В Києві і поклон му достойний оддавши З православними, почав раду в том чинити,

Жеби могли пастирей православних міти В церкві своїй, на місцях владиков-унітов,

Которих маєт народ наш за єзуїтов,

Кгди ж уніяти з ними єдиномудрствують,

Всіх подбити под владзу папі усилують. Обравши теди згодне всі з людей духовних

Чесних мужей і в письмі біглих, особ годних, Патріарсі святому їх презентували,

0 посвячення їх на владицтва жадали.

А кгди святійший отець з екзархом обачив

Слушность в жаданню, особ тих посвятити рачив: Іова Борецького 24 — на митрополію,

1 владик — на каждого їх єпископію. Зоставивши теди нам святиню в Росії,

Святійший патріарх сам їхав до Кгреції. Которого тот рицер, з войськом запорозьким, Одпровадив в покою к границьом волоським, Чинячи то за його королевської милості позволеннєм І тиж Войська Запорозького повеленнєм.

О, який там плач бив, кгди ся войсько вертало Назад, із святійшим ся отцем юж жегнало! Серце їх праві мдліло з набожного жалю

В оном їх з собою ся в дорозі розстанню.

Тую теди послугу годне одправивши

І благословеніє войську одержавши,

Вернули ся в покою до своїх салашов,

І ледво троха відхли, али турчин нашов З многолічбним поганством на отчизну нашу,

Юж назначивши свого до міст наших башу. Которий в запорозьком войську хтів снідати,

А в польськом зась обозі мислив обідати.

Але бог, в которого моці єст звитязство,

Додав моці нашому войську на поганство,

Же, хоть шестькрот не ровно, предся утікали Турці пред нашими, кгди на них натирали, Снідання їм посполу з обідом даючи,

А на вечерю на честь до Плютона шлючи.

Которої не хтячи другії чекати,

Раді — не раді, назад мусили вступати.

Дознав теди поганин моці Ісус Христа,

Которого блюзнили злії його уста,

Же наших священиков хтів в плуг запрягати І в домах божих коні обіцяв ставляти.

Але, гордому, все ся то вспак обернуло,

Же мало що войська з ним назад ся вернуло.

Так то бог гордим завше звикл ся спротивляти, Покорним зась і тихим благодать давати.

Із наших хоть много там побитих і ранних Зостало оружієм турчинов поганих,

Єднак, єсли з сповіддю шли на тую войну,

Возьмуть заплату в небі за мужество гойну,

Же за християнськую кров ся заставляли,

1 ... 111 112 113 114 115 116 117 118 119 ... 283
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)