Українська література 17 століття

Гроби, труни, надгробки пред смертю рядячи. Що не только чинили самі християне,

Але тиж із невірних многії погане,

Аби таким способом на смерть пам’ятали,

До неї ся добрими діли готували.

Філядельф 14, кроль египський, би на смерть пам’ятав, Образ її при своем столі завше мівав,

При котором голову якого мертвого Кладено і волано на кроля живого:

«Познавай,— мовляв,— кролю, чия то голова?

Прийдет тот час, кгди будет такая ж і твоя, Которую, снать, так же будуть вказувати,

Єсли кролевськая ест, будуть узнавати».

То чинив Філядельф-кроль і його дворяне.

Що ж на то рекуть нинішнії християне,

Которії в розкошах вік свой проважають,

На смерть, суд, пекло, царство мало пам’ятають?

Іоанн Тарнавський, протопопович київський

Кгди кгрецькії цесарі на панства в’їжджали,

Теди їх всі з тріумфом в місто впроважали, Довгощасливого їм царства віншуючи,

Розмаїтії дари їм офіруючи.

Тим тиж часом мулярі до них приходили,

Розних мармуров штуки пред них приносили, Питаючи: «З якого би-сь собі мармуру

Казав уробити гроб, вельможний наш цару?» То чиняно цесаром в Константинополю,

Аби завше в пам’яті міли божу волю І щастю toro світа жеби не уфали,

Але на смерть каждого часу пам’ятали, Відаючи, же того світа честь, і слава,

І багатство проходить, як тінь, сон і пара.

Фтеодор Скаревський

СЕ ДМИ Й

Северус 15-імператор за живота казав

Собі труну зробити і в нюй ся укладав, Оную цалуючи і облапляючи,

Так до оної труни своєї мовячи:

— О труно, як же мушу в тобі ся змістити, Що ся не могу всього світа наситити?

Ти мя замкнеш своїми чотирма дошками; Которий тепер владну многими краями.

ЛеонтіД Балика, бурмистрович київський

ОСЬМИЙ

Салатин-кроль, много панств на собі маючи,

Тот, хоробою зложон смертною будучи, Казав свою кошулю возному носити

По місту Алькаїру 16 і так голосити:

— Ото кроль так великий, много панств маючи, Тую только кошулю возьмет, вмираючи. Годний то приклад, би-сьми нань всі пам’ятали, Же тиж з собою только возьмем, уважали.

Іеремія Ставровецький

Філип, кроль македонський, отець Александров,

Тот, подбивши под свою моць многих моиархов, Жеби ся щастям тогосвітнім не вивишав І за несмертельного царя не почитав,

Казав єдному з своїх пахолят входити

Щодень к собі на впокой і тоє мовити:

— Пам’ятай, кролю, же-сь єст чоловік смертельний,

Прийдет тот час, же будеш в землю погребенний, Будуть ся кості твої по землі валяти,

Єсли суть царськії, ніхт їх не будет знати.

Що по тім Діокгенес 17 на око указав,

Кгди го Александер-кроль 1 межи костьми застав, А он кості умерлих людей прекидаєт.

— Що то,— мовить,— чиниш? — кроль його

запитаєт.—

— Шукаю,— мовить,— отця твойого голови,

Леч не могу познати ні руки, ні ноги,

Все ся всполь помішало, не ізнать убогого,

Ані тиж багатого, ані учоного.

То чинили многії сього світа пани,