Українська література 17 століття

Будучому, под вечор з променьми своїми Сонцю над біг врожоний розказав-єсь стати 13, П’ятнадцять літ кролеві рачив-єсь придати До живота, для панства і для поліпшення.

Промисльнику добр наших, людського збавення, Владцьб смерті, живота! Слушне б і Леону

Под час войни противних схизми Гедеону 14 На схилку літ і світа єще посвітити

Должей троха, поки би мог викоренити Злості з серця озяблих, поки би направив

Житло наше, до віри кгрунтовне заправив,

Ови єще хоть п’ять літ досить би-хмо міли,

Далей би-хмо о твою ласку просить сміли.

Не постав нам, боже наш, за гріх нарікання

(Жаль наш мовить), не кар нас з такого бадання: Боячимся синовсько тебе, творця-бога,

В довгий живот певная бивала дорога.

Хто над нього пристойній, приліжній і милій Тебе любив, Д.ИВИВСЯ твоїй чудной силі?

Ти сам серця скритості чловічії знаєш,

Члени, мозкги, внутрності, кості проникаєш! Відать рачиш о його подвигах, о потах

В ночнодневном стоянню, о працях, роботах, Як в винниці церковной, з пастви повірення,

Всіх нас, своїх, свойого впрод шукав збавення. Якоє он о нищих, убогих старанне

Мів, о вдовах, маючи і сам вихованнє З жебранини нендзної. Гроша не брав в руки,

О ялмужну при дверєх не терпів докуки,

Хто попросив, казав дать остатнюю шату,

Копу разом і що мів упалому брату,

Мів в реєстрі в пам’яті всіх бідних, зболілих,

Слав, навіжав щотидень вдов, осиротілих,

Кгди рек шафар: «Не маш що!» — дивився невірі, Ялмужнику подобне Іоанну 15 в той мірі Так бив щодрим. А вед же голоду ніколи Не узнали, братія, з так доброї волі!

А того так доброго, боже вічний, хвальцю,

Огороду свойого і добр твоїх справцю,

Взяв-єсь од нас. Єсли же для лічби чинення?

Вилічався он щодня з свойого сумнення.

І нас к тому провадив, аби-хмо впрод спання

З помислов, з слов, з учинков чинили бадання. Єсли будеш рахунок з нього за нас брати,

Для його цнот, молимся, не рач нас карати,

Бо бив добрим шафаром, урядником вірним,

В дарах твоїх бив гойним, в строфованню мірним, Знав час, міру, особу, кому коли хлєба,

Кому м’яких потравок легких било треба.

А тому так мудрому строїтелю, боже,

Пред часом смертельное дав-єсь услать ложе Елементом, живелом, попрядухом ниток

Сил душевних, тілесних. А що ж* за пожиток З умерлого, боже наш? Зали может хвалу

Давать тобі? •— Живим єст, видить мою славу І молиться за вами. Бо пред ним, уснулим,

Святим моїм за родом, о собі нечулим,

Сприкрилося просити. Нового причинці Потребують давнії до мене безчинці.

Не тискуйте, абовім он ваші потреби

Одправуєт, готуєт на ваш голод хлєбьі В землі живьіх обфітой, а для наповнення

Лічби з віков презраних подняв смерть уснення.

— О єсли так, боже наш, мній плакати будем,

Його, себе в молитвах нікгди не забудем.

— Отче, отче, потщися (поневаж єсь в славі

Святих божих) міть печу о нас. О забаві Сьогосвітній відаєш клопоти, фрасунки,

Знаєш біди, утиски, припадки, трефунки,