Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Европейская старинная литература » Українська література 17 століття
Українська література 17 століття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українська література 17 століття

Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер.
1 ... 103 104 105 106 107 108 109 110 111 ... 283
Перейти на страницу:

Которим с,мерть за живот, некгде ся подіти,

Тяжар землі незгожий, хліби дармо псуєм,

О жалості, о болю, тепер тебе чуєм.

— Тепер знаєм, як била солодка і смачна

Манна його науки, ах, душе невдячна,

По утраті доброго доброть познаваєш,

Рада би-сь му тепере, прожно ся змагаєш.

— По забиттю баранка вонтроби ядали,

Живого ся жидове пальцем дотикали.

Так по смерті пророков їх письма науки

Вспоминати почали, читать брати в руки! Вспомнім і ми, леч не в час, його напомнення, Поднебенню нашому горкії збридзення,

Апетиту клямного, з сумніння зарази,

Іж нас громив, одтинав душевнії скази: Намєтності, налоги, духовнії трвоги,

Тлумив, губив прилоги, просто до дороги Збавенної провадив.— Боже, що-сь ударив,

Же-сь нас з мисльми нашими так сродзе повадив, Же ся згола одняти їм ні утулити

В жалю своїм не можем? Що ж далей чинити? Плакать смутне, а в плачу знову к тобі слово?

Рекл-єсь бовім просити з вірою: «Готово Все у мене найдете».— Біда ж нам! Чи мало

Плачу, прозьби, сльоз, лкання од церкви бивало За живота хорого по Давидську праві?

Судьби твої, боже наш, дивні і в той справі. Аврааму для п’яти перед літи, пане,

Хотів-єсь дать в Содомі 12 своє змилуваннє.

Чи не било при нашой церкві п’яти, боже, Справедливих, з которих одні своє ложе Струменем сльоз гарячих вночі омивали,

Другії сна в тескниці очом не давали,

А вжди-сь то все як творець предивний пребачив, В прозьбах наших подобно-сь зесволить не рачив. Ісусові Навіну, на битві з чужими

Будучому, под вечор з променьми своїми Сонцю над біг врожоний розказав-єсь стати 13, П’ятнадцять літ кролеві рачив-єсь придати До живота, для панства і для поліпшення.

Промисльнику добр наших, людського збавення, Владцьб смерті, живота! Слушне б і Леону

Под час войни противних схизми Гедеону 14 На схилку літ і світа єще посвітити

Должей троха, поки би мог викоренити Злості з серця озяблих, поки би направив

Житло наше, до віри кгрунтовне заправив,

Ови єще хоть п’ять літ досить би-хмо міли,

Далей би-хмо о твою ласку просить сміли.

Не постав нам, боже наш, за гріх нарікання

(Жаль наш мовить), не кар нас з такого бадання: Боячимся синовсько тебе, творця-бога,

В довгий живот певная бивала дорога.

Хто над нього пристойній, приліжній і милій Тебе любив, Д.ИВИВСЯ твоїй чудной силі?

Ти сам серця скритості чловічії знаєш,

Члени, мозкги, внутрності, кості проникаєш! Відать рачиш о його подвигах, о потах

В ночнодневном стоянню, о працях, роботах, Як в винниці церковной, з пастви повірення,

Всіх нас, своїх, свойого впрод шукав збавення. Якоє он о нищих, убогих старанне

Мів, о вдовах, маючи і сам вихованнє З жебранини нендзної. Гроша не брав в руки,

О ялмужну при дверєх не терпів докуки,

Хто попросив, казав дать остатнюю шату,

Копу разом і що мів упалому брату,

Мів в реєстрі в пам’яті всіх бідних, зболілих,

Слав, навіжав щотидень вдов, осиротілих,

Кгди рек шафар: «Не маш що!» — дивився невірі, Ялмужнику подобне Іоанну 15 в той мірі Так бив щодрим. А вед же голоду ніколи Не узнали, братія, з так доброї волі!

А того так доброго, боже вічний, хвальцю,

Огороду свойого і добр твоїх справцю,

Взяв-єсь од нас. Єсли же для лічби чинення?

Вилічався он щодня з свойого сумнення.

І нас к тому провадив, аби-хмо впрод спання

З помислов, з слов, з учинков чинили бадання. Єсли будеш рахунок з нього за нас брати,

Для його цнот, молимся, не рач нас карати,

Бо бив добрим шафаром, урядником вірним,

В дарах твоїх бив гойним, в строфованню мірним, Знав час, міру, особу, кому коли хлєба,

Кому м’яких потравок легких било треба.

А тому так мудрому строїтелю, боже,

Пред часом смертельное дав-єсь услать ложе Елементом, живелом, попрядухом ниток

Сил душевних, тілесних. А що ж* за пожиток З умерлого, боже наш? Зали может хвалу

Давать тобі? •— Живим єст, видить мою славу І молиться за вами. Бо пред ним, уснулим,

Святим моїм за родом, о собі нечулим,

Сприкрилося просити. Нового причинці Потребують давнії до мене безчинці.

Не тискуйте, абовім он ваші потреби

Одправуєт, готуєт на ваш голод хлєбьі В землі живьіх обфітой, а для наповнення

Лічби з віков презраних подняв смерть уснення.

— О єсли так, боже наш, мній плакати будем,

Його, себе в молитвах нікгди не забудем.

— Отче, отче, потщися (поневаж єсь в славі

Святих божих) міть печу о нас. О забаві Сьогосвітній відаєш клопоти, фрасунки,

Знаєш біди, утиски, припадки, трефунки,

1 ... 103 104 105 106 107 108 109 110 111 ... 283
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)