Українська література 17 століття

Кролю-пану і речі посполитой била,

Бо його слава в многих краях земних слила.

Славноє войсько годно такого гетьмана,

Которий пильне стерег Честі свойого пана,

Умів мудре тим сильним войськом керувати,

Доброго любив, злого зась звикл бив карати,

Для того ж і звитязства часто доказовав,

Же карность з послушенством в своєм войську мівав.

Пильне он того стерег, би война з християни Християном не била, леч только з погани.

Которих он водою і сухом воєвав,

І плінних християн з моці їх видирав.

Слушно о том гетьмані каждий держать може,

Же бив правий гетьман, дай му вічний покой, боже.

За великую собі мів то нагороду,

Кгди з неволі визволив кого на свободу.

Кгди ж война для тих только причин маєт бити,

Себе од кривд і іних так же боронити.

О цний гетьмане, славний в людєх по всі віки,

Нехай тя приймет Христос в небеснії лики.

Стефан Почаський 8 ВТОРИЙ

Милость в серцю палаєт, як мовить Сенека 9,

Ведлуг времені праве каждого чловєка.

В потіхах з приятелем спольне ся радуєт,

А в противних зась речах споль з ним ляментуєт.

Тая по своїх милих тескнить, хоть не рада, Утративши милого друга альбо брата.

Тая великого нас жалю наповнила,

Кгди през смерть того мужа од нас оддалила.

Которий своїм мензством слинув во всіх краях,

В татарських, турських, наветь і в повночних странах.

Не раз он громив орди татаров на шляхах І загони їх разив в великих оршаках.

Дознав моці рицера того турчин сильний,

В том тогорочном бою , як то бив муж дільний.

Же в малом почті своїх турським многим полком Менжне спирав, поганським роз’їдлим вовком,

За ойчизну менжне ся їм заставляючи,

Здоров’я свойого намній не охороняючи.

Волів сам, як Кодрус “-кроль в Атенах в Греції,

Смерть поднять, би ойчизна только била вцілі.

Кгди ж лепій єст стратити живот за ойчиз-ну,

Ніжли неприятелю достать ся в коризну.

Кто бовім за ойчизну не хочет вмирати,

Тот по том з ойчизною мусить погибати.

Цний Сагайдачний волів сам рану подняти,

Ніжли би поганину християн видати.

Од которої рани ото умираєт,

Але слава і мензство його зоставаєт.

Так, як спартанського кроля Леонідеса 12,

Которий менжне кроля войовав Ксерксеса.

Шестьсот только з собою рицеров маючи,

Впав з ними, Ксерксово войсько рубаючи,

Которого по п’ять кроть сто тисячей било,

Леч од шестьох сот двадцять тисяч го убило.

Там же і тії шестьсот на пляцу зостали,

Але ся живо поймать нікому не дали.

Которих мензство будет так довго слинути,

Поки в своїх берегах Ніл будет плинути.

Таким способом рицер слави набиваєт,

Кгди ся з неприятелем менжне потикаєт.

Петро Созонович Балика 13

ТРЕТІЙ

По прожну фрасуєт ся всяк живий чоловік,

Поневаж короткий єст його на світі вік.