Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Европейская старинная литература » Українська література 17 століття
Українська література 17 століття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українська література 17 століття

Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер.
1 ... 108 109 110 111 112 113 114 115 116 ... 283
Перейти на страницу:

Од татар поганих і турков заслоною.

Але юж до вас мову мою обертаю,

Зацноє рицерство, всіх вас напоминаю,

Абисте в вірі своїй святой моцно трвали

І вірность кролю-пану во всем заховали,

За которую вольность вам єст дарована,

Же, проч самого кроля, не маєте пана.

Од вшеляких податков і судов вольними Єстесьте заслугами своїми годними.

Тую вольность за клейнот дорогий ховайте, Заслугами своїми єще причиняйте.

І ти, днешній гетьмане, зацний Олефіру 7,

Щасливе справуй войськом тим а ховай віру Богу і народові тиж християнському,

Чим будеш завше страшний шіеменю поганському. І з тим рицерством слави доброї набивай,

А мене в ласці своїй зо всім войськом ховай. Которому книжечку тую офірую

І под іменем всього войська в друк дарую.

І що ся тут на славу гетьмана писало

Петра Конашевича, на вас ся стягало.

Кгди ж гетьман не сам през ся, леч войськом єст славний, А войсько тиж гетьманом, довод то єст явний, Гетьман без войська що ж єст, войсько тиж без нього?

Згола нічого не єст єдин без другого.

Реч кончачи, творцю вас, богу, полецаю.

Щасливого звитязства завше вам жадаю.

Вашим милостям, моїм вельце ласкавим паном і добродійом, всьому рицерству його королевсько'і милості Запорозькому унижоний і зичливий слуга і молитвенник, многогрішний інок Касіян Сакович, ректор школ Кийовських, проповідник слова божія

Єст для чого гойнії сльози виливати,

Серци, усти і шатми жаль свой освідчати,

Бо ото смерть горкая невчесне порвала Славного рицера, з котрого похвала

Кролю-пану і речі посполитой била,

Бо його слава в многих краях земних слила.

Славноє войсько годно такого гетьмана,

Которий пильне стерег Честі свойого пана,

Умів мудре тим сильним войськом керувати,

Доброго любив, злого зась звикл бив карати,

Для того ж і звитязства часто доказовав,

Же карность з послушенством в своєм войську мівав.

Пильне он того стерег, би война з християни Християном не била, леч только з погани.

Которих он водою і сухом воєвав,

І плінних християн з моці їх видирав.

Слушно о том гетьмані каждий держать може,

Же бив правий гетьман, дай му вічний покой, боже.

За великую собі мів то нагороду,

Кгди з неволі визволив кого на свободу.

Кгди ж война для тих только причин маєт бити,

Себе од кривд і іних так же боронити.

О цний гетьмане, славний в людєх по всі віки,

Нехай тя приймет Христос в небеснії лики.

Стефан Почаський 8 ВТОРИЙ

Милость в серцю палаєт, як мовить Сенека 9,

Ведлуг времені праве каждого чловєка.

В потіхах з приятелем спольне ся радуєт,

А в противних зась речах споль з ним ляментуєт.

Тая по своїх милих тескнить, хоть не рада, Утративши милого друга альбо брата.

Тая великого нас жалю наповнила,

Кгди през смерть того мужа од нас оддалила.

Которий своїм мензством слинув во всіх краях,

В татарських, турських, наветь і в повночних странах.

Не раз он громив орди татаров на шляхах І загони їх разив в великих оршаках.

Дознав моці рицера того турчин сильний,

В том тогорочном бою , як то бив муж дільний.

Же в малом почті своїх турським многим полком Менжне спирав, поганським роз’їдлим вовком,

За ойчизну менжне ся їм заставляючи,

Здоров’я свойого намній не охороняючи.

Волів сам, як Кодрус “-кроль в Атенах в Греції,

Смерть поднять, би ойчизна только била вцілі.

Кгди ж лепій єст стратити живот за ойчиз-ну,

Ніжли неприятелю достать ся в коризну.

Кто бовім за ойчизну не хочет вмирати,

Тот по том з ойчизною мусить погибати.

Цний Сагайдачний волів сам рану подняти,

Ніжли би поганину християн видати.

Од которої рани ото умираєт,

Але слава і мензство його зоставаєт.

Так, як спартанського кроля Леонідеса 12,

Которий менжне кроля войовав Ксерксеса.

Шестьсот только з собою рицеров маючи,

Впав з ними, Ксерксово войсько рубаючи,

Которого по п’ять кроть сто тисячей било,

Леч од шестьох сот двадцять тисяч го убило.

Там же і тії шестьсот на пляцу зостали,

Але ся живо поймать нікому не дали.

Которих мензство будет так довго слинути,

Поки в своїх берегах Ніл будет плинути.

Таким способом рицер слави набиваєт,

Кгди ся з неприятелем менжне потикаєт.

Петро Созонович Балика 13

ТРЕТІЙ

По прожну фрасуєт ся всяк живий чоловік,

Поневаж короткий єст його на світі вік.

1 ... 108 109 110 111 112 113 114 115 116 ... 283
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)