Українська література 17 століття

Ніт одради, боязні повно, бід, стогнання,

На кождоденний потоп, на смерть ожидання, Як в окруті, срокгими валами розбитом,

Од шифара без стиру, без жакглю забитом.

А хто ж, пробог, зволить в том кораблю плити?

Хіба однюдь которий не захочет жити,

Сидіть в небі, на стольці кролевськом, безпечне,

Без боязні одміни, на вік віком вєчне.

Дайте ж покой, прошу вас, больш мя не турбуйте, Собі очю, голови, умислу не псуйте.

О умерлих не тужить письмо научило,

Азажте мя згубили, же вам плакать мило Без престанку? Прошу вас, браття, перестаньте Мене плакать, рачей ся до бога удайте На молитви о собі, бисьте біг короткий

Тут пелькгримства свойого збавенними сродки, Як до селе і чулій, при обоєй славі,

1 небесной і земной, могли кончить, в справі Житла святобливого, жеби вам сам з неба

Дав такого пастиря, якого потреба Церкві його, през його зобраному стаду (До чого теж і я вам даю тую раду,

Жеби-сьте ся на його презреннє спустили,

А кого он укажет, щире улюбили,

Опустивши старії звичаї, налоги,

Которії зстручають з збавення дороги).

А на жниво зо всіх мір, зо всіх сторон стале Дозрілої пшениці для зебрання в цале Роботника чулого зеслать рачив скоро,

При котором би всім вам во всім пошло споро

З серпом иаук правдивих, не з везглов’єм слова

Под локті душ 21. Ку тому (з ирозьбою к вам мова) Пам’ятайте мой побит, мой одход за вдячне Приймовати од бога, самі жити бачне.

Над все теди впрод очом, фортці злих згинення,

Волі, устом, язику смілого мовення Не давайте, а уші тернем од слов прожних

Затамуйте, всі смисли Страхом казній грозних, Узбройтеся вірою, данною од віка

Вам од бога, од церкви, а всього чловіка Внутрнього і зверхнього духом одновляйте,

Цілком себе на службу богу оддавайте,

Руки в діла добрії уготовте, ноги

На проповідь до віри, на довгость дороги По одейстю на он світ, на терпливость злого В гоненії для церкви, для Христа самого,

Будьте духом, умислом і тілом здорові,

Зовсім на смерть по нендзі дочасной готові. Багатії, багатством купуйте збавеннє.

Убогії, з убозєтва мійте поліпшеннє.

Ов шафаром од бога, сесь тому дорога

През опатрность до неба, а обої з бога. Недостатній, так мнимай, же тя тим скарано За негодность, на пробу, багатства не дано, Видячи злость, неправду в серці твоїм тайне,

Що би-сь певне в могустві мог виповнить явне. Душі твоїй Христос-бог в том забічи рачив,

Жеби-сь його для земних богатств не пребачив. Не стискуй же, не тужи, зноси крест свой скромне, Пошемреш: ли на бога, на іцасте упорне,

І тут в нендзі зостанеш, і там небо стратиш,

Знесши скромне, убозством пришлий світ заплатиш. Можний, в копу так держи, же ть бог дав убогих На поправу, на окуп злостій твоїх многих,

Не ти для убогого, для тебе убогий

Посажон ест од бога пред дом твой, пред ноги, Жеби-сь свої виступки щодробливим датком Змазав, гріхи окупив ялмужни достатком.

Всім то мовлю, заровно слузі, як і пану,