Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Гоголь змальовує простір між Москвою та Петербургом як порожній і яловий, що нагадує своїми рисами неприязну російську природу з текстів «Погляд на створення Малоросії» та «Декілька слів про Пушкіна»: Зато какая дичь между матушкою и сынком! Что это за виды, что за природа! Воздух продернут туманом; на бледной, серо-зеленой земле обгорелые пни, сосны, ельник, кочки… Хорошо еще, что стрелою летящее шоссе да русские поющие и звенящие тройки духом пронесут мимо (ПСС 8, 177). Це жалюгідне тіло Росії, яке лежить між столицями, постає як безплідний простір, що його слід мерщій подолати, аби дістатися до іншого місця. Цей головний образ гоголівської Росії, який буде розроблено в «Мертвих душах», поєднує російськість не з тілом Росії, а з рухом трійки, що мчить крізь неї і в певному сенсі повз неї. Бракує єдності між пустельними просторами та великими столицями, які підкреслюють це. Гоголь резюмує ці взаємини у відомій фразі: Москва нужна для России; для Петербурга нужна Россия (ПСС 8, 179). Однак навіть тут Россия постає онтологічно відмінною від Петербурга чи Москви; це сутність, яка існує поза ними, вочевидь, у тому загадковому туманному просторі з обгорілими пнями та кволою рослинністю. Або, можливо, під півнячим пір’ям?

У статті Гоголя Москва й Петербург становлять ідеальну дихотомію. Москва, як і колись, носить російську бороду (яку Пьотр Перший заказав зголити), постає швидше «розпатланою» і нагадує стару домогосподарку, яка довідується про далекий світ із повістей, не покидаючи свого крісла[223]. На відміну від неї, Петербург нагадує аккуратного немца, франтуватого молодика, який ніколи не всидить удома, а вбравшись у свій найкращий одяг, охорашиваясь перед Европою, раскланивается с заморским людом. Опівночі Петербург починає пекти свій французький хліб, який наступного дня з’їсть його немецкий народ (ПСС 8, 178).

Паралельно до гоголівської прози, в «Петербурзьких записках 1836 року» звертається увага на чужорідність Петербурга та його орієнтація на інші країни, а не Росію. Метафори, що описують петербурзьке суспільство, наголошують на фрагментації та браку національної самобутності. Гоголеві це місто нагадує європейські колонії в Америці з їхнім браком корінної національності та великою кількістю гетерогенних іноземних елементів. Україна гоголівської прози багата на органічні місцини та тісні спільноти, тоді як Петербург нагадує йому готель. Гоголь припускає, що цьому місту заважає стати готелем какая-то внутренняя стихия, яка досі не стерлася через постійний контакт росіян із іноземцями (ПСС 8, 180).