Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.

Навесні 1945 року керівництво ОУН звернулося з відозвою до населення: «Свідомо працюючий з НКДБ — собака. Собаці — собача смерть, зневага всієї нації та вічна ганьба». Піддавшись манії підозрілості, Служба Безпеки ОУН ліквідувала в 1945 році на Волині за звинуваченням у зраді майже дев’ятсот членів ОУН! Часто репресії поширювалися на всю сім’ю справжнього чи гаданого агента. «Клим Савур» наказував «п’яткувати» на Волині особливо неприхильні до націоналістів села, тобто, вбивати кожного п’ятого мешканця.

Взимку 1945–1946 року, саме напередодні запланованих на 10 лютого 1946 року виборів до Верховної Ради СРСР, комуністи вирішили завдати УПА смертельного удару. Було організовано «Велику Блокаду». Вона полягала в тому, що після 10 січня 1946 року всю Західну Україну вкрили гарнізони вояків Червоної Армії та НКВС. Їх було сформовано три з половиною тисячі, і кожен налічував від двадцяти до ста вояків і офіцерів, добре споряджених автоматичною зброєю. Крім того, були створені численні гончі групи, які диспонували бронетранспортерами та провадили безугавні облави. «Велика Блокада» тривала до 1 квітня. Внаслідок проведення цієї операції самих лише партизанів убили п’ять тисяч.

Втрати, яких українське підпілля зазнало під час «Великої Блокади», годі було компенсувати, і це призвело до того, що воно вирішило остаточно розпустити сотні УПА. В липні 1946 року головний командир УПА генерал Шухевич наказав розформувати партизанські підрозділи. Подальшу боротьбу мали провадити лише глибоко законспіровані боївки ОУН. Демобілізацію підрозділів УПА провадили поступово. В 1949 році в Галичині ще діяли дві сотні УПА (кожна в силі чоти, тобто взводу), які були розпущені до кінця року. Одна з них дещо раніше здійснила пропагандистський рейд до Румунії. Подальшу діяльність, як уже згадувалося, вели кількаособові групки конспіраторів. Боротьба з ними дедалі частіше перетворювалася на «раптові випади». Під час переходів партизани вдавали місцевих селян, мали з собою різні господарські знаряддя — сокири, пилки чи вудки. Свої сліди вони поливали гасом, посипали тютюном або перцем, пересувалися дном річок і струмків, або виходили на дороги, де панував жвавий рух, — усе це, щоб обдурити погоню, яка провадила пошуки з використанням собак. Активність підпілля впала, але це зовсім не вадило йому здійснювати час від часу достоту неймовірні операції. Зухвалу акцію було організовано 10 липня 1951 року в Надвірній. Близько 23 години партизани увірвалися до місцевого шпиталю, вбили двох охоронців, котрі пильнували поранену активістку ОУН, забрали жінку й зникли.

Радянські спецслужби скрупульозно вивчили тактику, вживану УПА, пристосовуючи до неї дії гончаків. Водночас вони посилювали репресії. Одним із найефективніших методів боротьби з підпіллям вважалася депортація вглиб СРСР сімей партизанів, чи просто осіб, підозрюваних у симпатіях до підпілля. Перші депортації були проведені вже в 1944–1945 роках. Успіхи в боротьбі з підпіллям спонукали радянську владу тимчасово відмовитися в 1946 році від цього репресивного заходу. Однак уже в 1947 році було вирішено провести велику депортацію в усій Західній Україні. Крім прихильників «бандитів», планувалося водночас виселити куркулів, що мало послужити прелюдією до форсованої примусової колективізації, розгорнутої в тому регіоні в 1948–1950 роках. Операції виселення дали кодову назву «Захід». Спецслужби почали її 21 жовтня 1947 року о 6-й годині ранку, і в більшості областей завершили ще того самого дня. В Тернопільській області понад тринадцять тисяч осіб були виселені впродовж десяти годин! Під час кількаденної операції були виселені 26 644 сім’ї «активних націоналістів» — 76 192 особи, з-поміж яких 18 866 чоловіків, 35 152 жінки, 22 174 дітей.