Нескінченна історія

- Чого?

- Ти знову втратив частину спогадів, - засмучено від­казав Атрею. - Цього разу це пов’язано з перетворенням ахараїв на шлямуфів. Не слід було тобі цього робити.

- Бастіяне Бальтазаре Букс! - голос щастедракона про­лунав майже врочисто. - Якщо ти цінуєш мої поради, то дослухайся до цієї: не користай більше з влади, яку дає тобі Аурин. Бо інакше ти ризикуєш втратити навіть рештки спогадів про свій світ. А якщо ти все забудеш, тобі не вда­сться повернутися туди, звідкіля ти прийшов.

- Власне кажучи, - зізнався Бастіян, трохи подумав­ши, - я зовсім не бажаю туди повертатися.

- Але ж ти мусиш! - злякано вигукнув Атрею. - Ти му­сиш повернутися і спробувати виправити твій світ, ти по­винен змінити його так, щоби люди знову почали приходи­ти до нас, у світ Фантазії. Бо інакше Фантазія - раніше чи пізніше - загине, і всі наші зусилля виявляться даремними!

- Хоч-не-хоч, але я іще тут, - ледь ображено мовив Бас­тіян. - Я дав Місяцівні нове ім’я, до того ж зовсім недавно.

Атрею промовчав.

- У кожному разі, - втрутився в їхню розмову Фухур, - тепер зрозуміло, чому ми досі не зустріли ані найменшого натяку на те, як Бастіян міг би повернутися назад. Бо він сам цього не бажає...

- Бастіяне, - заговорив Атрею з гіркотою в голосі, - невже у твоєму світі немає нічого, що би кликало тебе на­зад? Нікого, кого ти любиш? Нічого, що тобі подобається? Невже ти зовсім не думаєш про батька, який, я в цьому не сумніваюся, чекає на тебе, турбується і журиться?

Бастіян похитав головою.

- Не думаю. Можливо, він навіть радий мене позбути­ся.

Не вірячи своїм вухам, Атрею ошелешено витріщився на приятеля.

- А тепер, отак-от слухаючи вас, - вів далі Бастіян, я маю відчуття, що й ви хочете мене спекатися.

- Що ти маєш на увазі? - хрипко спитав Атрею.

- Ну, - відповів Бастіян, - мені здається, ви думаєте лише про одне - щоби я чимшвидше забрався геть із Фанта­зії.

Атрею подивився на Бастіяна і повільно похитав тло- вою. Доволі довго жоден із них не промовив ані слона. Бас­тіян почав уже шкодувати, що так несправедливо звинува­тив Атрею і Фухура. Він чудово знав, що насправді це зо­всім не так.

- Мені здавалося, - тихо мовив Атрею, порушуючи мажку мовчанку, - що ми друзі.

- Так! - вигукнув Бастіян. - Звичайно, ми - друзі, і завжди будемо друзями. Вибачте. Я наговорив багато дур­ниць.

Атрею всміхнувся.

- Вибач і ти нам, якщо ми тебе образили. Бо це ненав­мисне.

- А ще я дослухаюся до вашої поради, - примирливо сказав Бастіян.

Незабаром повернулися троє лицарів. Вони вполювали кілька куріпок, фазана і зайця. Табір згорнули і знову ру­шили у дорогу. Бастіян верхи на їсі знову їхав попереду.