Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Всіх озброюєш — так усіх, — говорячи так, Теплий стиснув та розтиснув кілька разів кулаки. — Тобі, наприклад, я вірю. Йому — ні. Нам разом на діло йти, а він мені в спину шмальне.
— Не шмальне.
— Горбатого ліпиш, начальнику. Або мені теж ствол давай, або ми не домовимося.
— Ми з тобою ні про що не домовимося, Жора, — парирував Левченко, витягнув з кишені руку. — Але ти правий. Він правий, Вовче. Так спокійніше. Хай зброя буде тільки в мене.
Ігор повів плечима.
— Як скажеш.
— Тоді з цим усе, — кивнув Андрій, глянув на сонце, потім — на годинник. — Чорт, нічого не робили, а вже сімнадцята п'ятнадцять. В лісі темніше буде, дерева ж кругом, тінь. Доведеться робити марш–кидок. Якщо це, звісно, буде можливим. І там, по дорозі, не буде більше мін та капканів. Значить, слухай наказ, — обвів поглядом свою невелику команду. — Першим іду я. Теплий — за мною. Вовк, ти — замикаючий. Твоя задача, крім усього іншого, стежити, аби Жора нічого не відколов.
— Ображаєш, начальнику!
— Тебе образиш… Не довіряю й ніколи не довірятиму. Живи з цим. Знай і мовчи. Коли все зробимо, як задумали, і ти підеш геть, попереджаю: ловитиму далі.
— Ага. Не боїшся, що, коли спіймають, я багато цікавого про тебе розкажу?
— Ні, не боюся. Є особлива вказівка стосовно тебе, Теплов. Живим не брати. Застрелять — не страшно. Ніхто за це покараний не буде. На практиці це означає, Жоро, що кокнути тебе під час затримання може, хто завгодно. Навіть якщо здаватися сам підеш. Тільки ж ти не підеш, а, Теплий? Не в твоїх правилах, скажи?
Жора скреготнув зубами.
— Поговорили, начальнику. Все мені з тобою ясно. Рвонемо, бо котли твої ж цокають, — він кивнув на Андріїв годинник. — Чи не все ще сказав?
— Не все. Гав не ловити. Будь–який підозрілий рух. Хай пташка перелетіла з гілки на гілку — фіксувати. Попереду, з боків, і головне — ззаду. Під час руху старайтеся не розтягуватися. Якщо ж доведеться, якщо того вимагатиме ситуація, бажано триматися так, аби бачити один одного. Від цього залежить життя кожного з нас.
— Прямо так і життя?
— Я не перебільшую, Теплий. Мені на твоє життя, припустімо, глибоко наплювати. Але сам на себе не наплюй. Маємо справу з чимось дуже серйозним і небезпечним, — коротка пауза, потім додав: — Чесно, я й сам ніколи раніше з таким не стикався.
— З чим — таким? — вирвалося в Ігоря.
— Ось і йдемо розбиратися. У мене хіба припущення, чіткої відповіді нема.
— Не тягни гуму, начальнику, — Жора легенько ляснув себе долонею по ляжці. — Мене вже, сука, розпирає. Погнали, хоре стояти.
— Пішли, — кивнув Левченко.
Хотілося додати — з Богом. Та вирішив: зайве.
Перший, вже знайомий Левченку відрізок шляху, подолали швидко й злагоджено.
По мірі заглиблення в ліс Андрій відзначив — сонячне світло зникає тим впевненіше, чим далі вони заходять. Сутінки в лісі завжди настають раніше, ніж на відкритій місцевості, й дуже скоро наздоженуть їх. Потім — випередять. Й зроблять пересування складнішим. Та, з огляду на вже відомі обставини, пов'язані з цією частиною хащ, небезпечнішим. Хоч поки нічого не заважало й не зупиняло. Підозрілих звуків не чулося. Навіть не виникало зрадницького відчуття, що десь поруч є хтось невидимий та жахливий.
Діставшись до знайомої вже галявини, де вдень — лише чотири години тому, а наче кілька діб збігло! — Левченко зіткнувся з Громом, він зробив знак зупинитися. Перевів подих, витягнув із кишені шинелі складену вчетверо карту. Вовк став поруч, зазираючи через плече. Теплий бухнувся на траву, під дерево, туди, де, за збігом обставин, сидів не так давно повстанець, крякнув:
— Ну, ти й женеш, начальнику! Розігнався! Наче норми ГТО[12] здаємо!
— А ти їх колись здавав? — кинув Левченко, не озираючись. — Скажи ще, ворошиловський стрілець[13] і з парашутом стрибав.
— Ми ще можемо якось замазати, хто краще стріляє.
Вирішивши не реагувати на його репліки, Андрій переключився на вивчення карти. Хоч і без того вже приблизно вирахував подальший маршрут, звірити не завадить. Поки що Левченка хвилював не сам напрямок руху, із ним ніби все зрозуміло. Більше цікавило, наскільки вірними можуть виявитися припущення Грома про розставлені на шляху пастки.
І головне: кому й для чого треба було лаштувати капкани й міни, якщо візит небажаних гостей навряд чи передбачали.
Адже база секретна. Й перед тим, як залишати її, всіх, хто мав до неї доступ чи просто знав про існування, ліквідували. Раз так, нема потреби дбати про додатковий рівень безпеки.
Левченко гмикнув, замислено склав карту.
12
«Готов к труду и обороне (ГТО) (рос.) — Програма фізкультурної та спортивної підготовки у СРСР. Створена як єдина система для військово–патріотичної підготовки громадян. Існувала з 1931 по 1991 рр.
13
Нагрудний знак суспільно–політичної організації ОСОВИАХИМ (общество содействия обороне, авиации и химическому строительству), котрим у СРСР у 1930–1940–х роках нагороджували влучних стрільців.