Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Я так і не втяв, задля якого чорта тобі все це треба, Теплов. Прогулянка, маю на увазі.
— Сейф, — повторив Теплий. — Попереджаю, начальнику: почнеш торгуватися — вліплю кулю в довбню Вовкові. Потім ми з тобою, хто перший, хто кого. Ти мене — банкуй. Але чорт знає, чи зможеш сам піти до лісу. Я тебе — така ж сама історія. Тільки, повторю, якщо забув — мені втрачати нема чого. Вам обом — є, мужики. Краще не доводь, начальнику.
Він правий. Рішення прийняте.
— Нехай, — обережно проговорив Андрій. — Дійдемо. Впораєшся ти з сейфом. Ну і?
— Розійдемося, наче в морі кораблі. Ти ж відпустити хотів на чотири боки. Є різниця, коли — прямо зараз чи за якихось три–чотири години?
Левченко за цей день встиг зайти надто далеко. Ще один ризикований з усіх точок зору крок не зробить гірше.
— Нема різниці, ти правий, — погодився він, зважуючи кожне своє слово. — Нутро сейфа мене теж може зацікавити, вірно прикинув. І моє слово міцне — я тебе готовий відпустити. Не здаватиму хоча б через те, що доведеться підставляти не лише Вовка. Його жінка з дитиною, ними ризикувати не маю права. Але є одна річ, Теплий, на яку я піти не можу й не йтиму. Не влаштує умова — давай, спробуємо постріляти. Кінець кінцем, не лише тобі нічого втрачати.
— Ага. Умова, значить. Тобто, домовлятися ти хочеш.
— Хочу.
— Кажи.
— Здаси ствол.
Такого Теплий явно не чекав — це відбилося в нього на пискові.
— Здати –що?
— Зброю, — твердо повторив Левченко. — Пістолет. Не збираюся я повертатися до тебе спиною. Волков, як мені здається, теж. Нам із тобою не по дорозі. Ти правий, Жора. Ми випадково сіли в один човник. Та це зовсім не означає, що ми спільники. Й будемо прикривати один одного далі. Ти це розумієш. Підставляти спину такому озброєному упиреві, як ти, не будемо ані я, ані Ігор. Правильно, Вовче?
— Так точно, — почулося у відповідь.
— Моєму слову вірити можна. Твоєму — ні. Хоч клянися тут на крові. Здавай зброю, Теплов. І, вважай, домовилися.
— Я не шмалятиму в тебе.
— Не вірю. Ствол.
Левченко ще тримав папірець. Спокійно запхав його в кишеню шинелі. Переклав свій пістолет у ліву руку. Правицю простягнув, зробив крок до Жори, навіть не намагаючись підняти зброю. Рука вільно висіла вздовж тулуба. Ніби отримавши від Андрія імпульс, Ігор, так само зберігаючи видимий спокій, розвернувся до Теплого лицем. Намагаючись не зважати при цьому, що він, а не Левченко, стоїть під дулом.
— Ствол, — повторив Андрій. — Часу вже нема зовсім.
Жора гмикнув.
На лиці відбилися всі етапи вагань.
— Хер із тобою. Повірю.
Спритно перехопив пістолет за дуло, ступив назустріч Левченку.
Андрій вчасно зловив погляд Вовка. Прочитав гостре бажання навалитися на Теплого, скрутити його разом із Ігорем — а то й просто застрелити з чистою совістю. Та стримався. Ледь помітно хитнув головою, хоч спокуса порушити домовленість із бандитом лишалася величезною. Заховав конфіскований пістолет у кишеню галіфе, свій демонстративно повернув у кобуру. Застебнув ґудзика, спитав:
— Ще щось є, а, Теплий?
— Інструмент. Звичка, ношу з собою кілька чарівних паличок.
— Теж здавай.
— Відсмокчеш, — у тон відповів Жора. — Відмички не стріляють. Не заряджені. І не гострі, не заколю. Мандраж тебе, бачу, колотить. А на війні ж був наче, начальнику…
— Хлебало заткни! — гаркнув Левченко, якому Теплий уже почав набридати. — Хоч ти мені здав дуло, я тобі все одно не вірю.
— Переживу.
— Молодця, — Андрій легенько ляснув себе долонею по стегну. — Бери свої причандали, збираємось, раз домовились. Справді, троє в цій ситуації навіть краще. І не дай Боже тобі, Теплий…
— Хоре лякати, начальнику! — огризнувся Жора. — Я за свої базари теж навчився відповідати. Думаєш, не бачу, як очиці блищать? Розписав би мене зараз на місці… Добре, слова сказані. Я готовий, погнали.
— Ти? — Левченко глянув на Ігоря.
— Підемо… Тільки, товаришу старший лейтенант…
— Ну?
— Прохання до тебе, Левченко.
— Кажи.
— Лариса, Юра.
— Що — Лариса і Юра?
— Треба попередити її… дружину… Заспокоїти, бо наробить дурниць. Вона повинна повірити тобі до кінця, повністю. Так само, як я повірив. І взагалі… Хто знає, що там, у лісі, як там… Мені ж ти зброю теж не даси.
— Побачимо. Так чого ти від мене хочеш?
— Просто попередь Ларису. В разі чого не кинеш її, прикриєш.
— Без тебе мав такі плани. Ти що, вже себе поховав?
— Це моє прохання, старлею, — Ігор говорив твердо. — Поки не почую від тебе, що мої попереджені, не будуть хвилюватися, не нароблять дурниць — з місця не зійду.