Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Є!
— Що там? — запитав Андрій
Заблимав ліхтарик. Вовк вилаявся, тоді відгукнувся:
— Розтяжка. Знайома штука. Схоже, німецька, протипіхотна. Детонатор натяжної дії.
— А? — Жора нетерпляче смикнув Андрія за лікоть. — Чого?
— Лапи забери, — Левченко відступив на крок, зовсім не переймаючись, як це сприйме бандит, та все ж пояснив: — Зачепиш на ходу спеціального дротика, висмикнеш детонатор, і все. В тебе п'ять секунд. Пощастить — ногу відірве, пузо шрапнеллю розворотить. Не пощастить — хана. А ще на таку міну можна зверху ногою стати. Тоді без варіантів, амба.
— Багато їх там натикано?
— Я знаю? — тихо вигукнув Левченко. — Такі міни по одній не ставлять.
Згадавши випадок із Громовим побратимом, осікся. Відразу долучив до загальної картини ще один фрагмент. Не аж такий значний, проте все одно — показовий та потрібний, котрий поки не готовий був вірно трактувати. Додав лише:
— Як білі гриби. Знайшов один — шукай інші поруч. І все, не каркай під руку.
— Кому?
— Заткнися, сказав!
Теплий вирішив не загострювати й без того непросту обстановку. Замовк, теж втупившись у силует Ігоря метрах у двадцяти від себе.
Знову потягнулися напружені мовчанка й чекання. Нарешті постать попереду заворушилася, відсунулась назад, Вовк озвався з сутінок:
— Сам не зможу. Підсвітити треба, ліхтарик потримайте хтось.
— Дивись, є така приказка про помилки сапера…
— Глохни, сказав! — Левченко вже ледь стримувався. — Давай, дуй вперед. Допоможеш.
— Мене? На мінне поле? Сам чого не йдеш, начальнику? Фраєра знайшов?
— Я пішов би. Довіри до тебе в таких справах у мене нема.
— Чули ми це вже, Левченко, чули.
— Так ще послухай. Не піду, бо не пущу тебе за спину. Попереджав. Значить, не відсвічуєш тут, а йдеш до Вовка.
— Ага, — Жора вишкірився. — Шнурки тобі прасувати не треба?
Все. Досить.
Коротко й різко замахнувшись, Андрій ударив Теплого в лице.
Той не чекав. Не встиг ухилитися, на ногах не встояв, повалився на траву. Скочив тут же, збираючись кинутись на кривдника голими руками. Та зупинився, побачивши націлене пістолетне дуло.
— Робитимеш, як сказали, — видушив із себе Левченко. — Є наказ застрелити тебе на місці, не жаліти. А ти в мене вже кілька зайвих годин дихаєш і землю топчеш… сука… Пішов. Хоч слово криве від ще тебе почую…
Кулак розбив губу. Сплюнувши кров собі під ноги, Жора витерся рукавом.
— Ну–ну…
Та далі не говорив нічого — посунув уперед.
— Дивись, не підірвися там зі злості, — попередив Андрій.
Теплий теж пересувався обережно, за прикладом Вовка опустившись на землю й рачкуючи, намагаючись триматися точно за ним. Коли наблизився, Ігор передав ліхтарик, кивнув біля себе, сказав:
— Лежи поруч. Перевірив — нема нічого. Але спокійно, не навалюйся. Мені простір потрібен.
Жора присів, потім приліг на бік. Повернувся, мостячись по можливості зручніше. Присвітив.
Ані він, ані тим більше — Левченко, не бачили вкритого противним холодним потом Ігорового лиця. Зціпивши зуби, орудуючи руками так, ніби вони раптом перетворилися на крихкі пелюстки, він пальцями, час від часу допомагаючи собі кінцем злодійської відмички, розчистив землю довкола міни. Відкопав її верхівку, звідки загрозливо стирчав капсуль із відігнутою чекою. Загнувши вусики й міцно стиснувши їх пальцями лівої руки, правою Вовк від'єднав дротика, котрий сполучав міну з тоненьким патичком на розтяжці. Лиш тоді спромігся витерти змокрілого лоба.
Далі діяв впевненіше. Розгріб супісок, видобув міну назовні. Вона нагадувала за розміром банку тушонки. Ігор глянув на Теплого, видихнув:
— Не кусається.
— Ще повинні бути, — нагадав Жора, котрий, забувши про все на світі, спостерігав за його рухами, затамувавши подих.
— Знаю. Тримай світло міцніше. Рухатися будеш за мною.
Далі пішло веселіше.
Попереду Вовк відшукав іще три такі ж самі міни, поставлені, як йому здалося, не надто знайомою з саперною справою людиною. Розрядивши їх та просунувшись ще трохи вперед, зробив висновок — якщо йти, нікуди не звертаючи, тримаючись цього невеличкого розчищеного проходу, вже ні на що не наступиш.
Тепер відкриття, котре лише спершу видавалося Левченкові неймовірним, остаточно підтвердилося. Докази правоти припущень отримував із кожним кроком.
Вони перейшли мінне поле, котре виявилося не аж таким широким. Сутінки тим часом загусли остаточно. Проте колія, прокладена серед лісу, тепер упевнено вела вперед. Андрій не думав, що по дорозі доведеться зіткнутися ще з якоюсь перешкодою, й не помилився.