Повний місяць

Питання не жартівливе, Андрій був серйозний, як ніколи. Зброї своїм несподіваним товаришам не залишив. Та весь цей час тривожився. Сам на сам ці двоє цілком могли зчепитися. Адже Теплий тримав Вовка у полоні без малого добу. А Ігореві не потрібні були натяки, аби зрозуміти: Левченко не в захваті від укладеного миру з дезертиром, бандитом та вбивцею. Варто напрузі спалахнути, й з двох живим залишився б тільки один. Не обов'язково пересилить Ігор. Навпаки — Андрій небезпідставно побоювався, що в прямій сутичці в'язень–утікач, котрий ще не до кінця зміцнився, програє сильному здоровому бандюзі.

Та нехай би сталося диво, Вовк упорався б із Теплим — все одно Левченка не грів жоден із варіантів. Чуйка підказувала: Жора прийняв для себе дуже важливе рішення, суті якого поки що неможливо розгадати. Тож якби ситуація загострилася, дійшло до бійки, й він убив би Ігоря, однозначно з'явився б на домовленому місці зустрічі. Аби йти з Андрієм до лісу.

Припустивши такий варіант розвитку подій, Левченко признався собі: терпіти не став би. Порушив би всі домовленості. Без жодних мук совісті застрелив Теплого та ще й придумав, як краще використати його труп у своїй особистій грі. Мінус подібного повороту: він знову зостається сам на сам із тим — або тими, — з ким неодмінно доведеться перетнутися в лісі, на підступах до колишнього німецького секретного об'єкту.

З іншого боку, якби Жору вдалося ліквідувати Вовкові, нічого б не спростилося. Мерзотник Теплий правий на сто відсотків: його досвід знадобиться, щоб відкрити сейф.

Спершу, коли Грім згадав про нього, не надаючи особливого значення, Левченко пропустив повз вуха. Проте чим більше фрагментів складалося, тим ясніше розумів: отримати на руки вміст сейфу слід попри все. Без цього задумана ним операція не матиме того результату, якого треба прагнути, захищаючи Сатанів від тотальної зачистки силами НКВС. А також — рятуючи повстанця й віддану йому Катерину, прикриваючи Ларису та Вовка. І, звісно ж, убезпечуючи себе від цілком логічних у створеній ситуації репресій. У мирний час якось би викрутився. Проте йде війна, тож вимоги суворіші.

У сухому залишку висновок Левченко зробив єдиний. Хай би як це не прозвучало, але виглядає, йому для вдалої реалізації задуму потрібні однаковою мірою Ігор Вовк та Жора Теплий. Через те зрадів, побачивши обох біля брами. Сиділи мовчки, один напроти одного, дивилися в різні боки. Але поки що тримали себе в руках. І Андрій, доклавши зусиль, аби приховати задоволення, мовив діловито:

— Ну, раз так, тоді вперед.

— За орденами? — вишкірився Теплий.

— На міни, — буркнув Вовк.

— У кого який фарт, — відрізав Жора, підвівся, обтрусив штани. — Командуй, начальнику.

— Пістолет даси? — запитав Ігор.

— Чом би й ні.

Андрієва рука ковзнула в кишеню галіфе, але Теплий тут же вигукнув:

— Е–е! Куди! Йому ствол? Давай тоді й мені, начальнику! На рівних підемо.

— Ми вже це обговорили, — мовив Андрій сухо. — Забув — ще раз скажу: обійдешся.

— А він, значить, хай? Для чого цьому чушкові ствол?

— А тобі для чого?