Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Що? — поцікавився Вовк.
Андрій зиркнув на Теплого, мотнув головою.
— Нічого.
Ділитися вголос думкою, котра прийшла раптово й справді могла постукатися в голову раніше, в присутності Жори не хотілося. Левченко лише зараз усерйоз засумнівався в самій доцільності їхніх поки що злагоджених дій.
Він тільки зараз подумав — а чому секретний німецький табір у лісі, який вони хочуть відшукати, повинен існувати взагалі?
Тобто, в словах повстанця Андрій не сумнівався. Грім сам не міг знати багатьох фактів. Хоча б того, що лісовий об'єкт під час відступу господарі могли знищити. Підірвати, наприклад. А сейф, на який вони націлилися, забрати з собою. Чи лишити там, на місці, спорожнивши та прихопивши вміст. Чи спаливши, теж варіант.
Він знову гмикнув. Ні, якби вірними виявилися такі припущення, пасток у лісі на дальніх підступах до об'єкта ніхто б не ставив. Капкан та міна тут не випадково, все пов'язано. Це означає — там, куди вони націлилися, таки щось лишилося.
Відповідь на всі питання отримає, щойно вони досягнуть кінцевої мети.
Ламав голову й шукав правильнішої відповіді. Бо хотів з більшою ймовірністю зрозуміти, що чекає на них попереду, на що треба зважати, чого стерегтися.
Ясно, капканів між дерев рясно ніхто не розставить. Та мінне поле — цілком реально.
— Гайда далі, — закликав, глибше засовуючи карту в кишеню. — Обережніше.
Можуть бути різні фокуси…
Передчуття не підманули — перший сюрприз надибали вже за півгодини.
Спершу рухалися, як раніше, широко не розтягуючись й роздивляючись у різні боки. За цей час сонце остаточно сховало промені за верхівки дерев, впевненіше схиляючись на Захід. Довкола стало зовсім похмуро, осінні сутінки поволі поглинали ліс. Диш де — не — де промені з останніх сил пробивалися назовні. Один із таких і допоміг, спершу вивівши з хащ на невеличку просіку й відразу освітивши старанно вкопаний посеред давно не їждженої вузької колії дерев'яний стовпик. Прибита впоперек дошка суворо попереджала:
Achtung! Minen![14]
— О, приїхали! — вигукнув Теплий. — Це навіть я розумію. Тільки знаєш, начальнику, що я тобі зараз скажу?
Левченко промовчав, не маючи жодного наміру зважати на порожні балачки бандита. Той зрозумів це по–своєму, тож повів далі:
— Там не обов'язково є мінен. Фріци могли просто так написати, щоб страшно було. І ніхто туди далі не ходив.
Тепер Андрій змушений був визнати — в Жориних словах щось є.
— Може, й так, — непевно повів плечима. — Але хіба мінне поле засіяли по периметру? Чи на кілька кілометрів у обидві сторони? Ліс кругом. Обійти можна, шлях же не перекритий.
— Ти пошурупай, пошурупай сам, — Теплий легенько постукав себе по скроні зігнутим пальцем. — Оця табличка стоїть, мов опудало на городі. Не підеш ти вперед, почнеш обходити. А міни закопані саме там, куди ти поперся. Дурять.
— Варіант, — погодився Левченко, ловлячи себе на тому, що хай неохоче, але десь починає трошки поважати як не самого Теплого, то його логіку й спосіб мислення. — По–твоєму виходить, вперед не можна, вправо — смерть, ліворуч — погибель. Прямо казка якась.
— Чому казка? — здивувався Жора.
— Тобі, бачу, бабуся в дитинстві не читала, — втрутився Вовк. — Є в народних казках такі випадки, коли герой, лицар, богатир чи інший воїн, опиняється між трьох доріг.
Бачить камінь. А на камені пишуть: наліво підеш — сам згинеш, направо — коня втратиш, а прямо — хто знає, може й викрутишся. Як розумним будеш.
— Ага, Офіцере, це ти в нас такий розумний, — процідив Теплий з уже зовсім загуслих сутінок. — У тебе, значить, бабуся була. Мамка теж, мабуть. Кашкою годувала, з ложки… сучара ти бацильна…
— Е! — стрепенувся Левченко. — Здрасьтє! Чого завелися на рівному місці?
— Не на рівному, начальнику, не на рівному. Нікому було мені казочки розповідати. Не було в мене бабусі. Мамки теж не було. Батька не пам'ятаю. Забили їх усіх на вулицях, у Києві твоєму, зимою вісімнадцятого року. Брешу, якою мамка була — ще згадаю. Красива. Батя їй мене зробив — і в тюрму, ще за царя. Щез кудись. Чи сам не повернувся, чи зарізали де — не знаю, — Теплий поволі накручував себе. — Жили ми з мамкою на Подолі. Залишила мене на добрих людей, тоді зима була. Сказала, піде свій перстеник, єдине, що від татка лишилося на пам'ять, поміняє на якусь жратву. Не повернулася. Потім уже дізнався. Хоч малий був — усе зрозумів: у Києві п'яні матроси просто так народ стріляли, від злості й для забави. Жінок, котрі красиві… Знаєш, Офіцере, що вони робили з красивими жінками перед тим, як розпороти їм пузо?
14
Увага! Міни!