Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Скрипник стверджував, що в «реконструктивну добу» потрібні протилежні завдання, що ця доба «з її електричними темпами роботи потребує, без сумніву, більшого посилення темпів у цілій нашій національній роботі». Завдання побудувати національну культуру стало ще нагальнішим, адже ті кадри, що мали б утілювати політику індустріалізації та сільськогосподарської колективізації, мали були національними кадрами. Майбутніх робітників і колгоспників треба було навчити читати й писати — а це завдання можна було виконати лише за допомогою їхньої рідної мови. Виникла потреба подолати спадщину колоніального гноблення — як культурно, так і політично — шляхом консолідації народів через укріплення державності серед тих, кого було визволено під час Жовтневої революції. Будь-які розмови про стирання національних відмінностей були безглуздими, поки не досягнуто національної рівності — а цієї рівності поки що не було досягнуто ні в культурному, ні в матеріальному плані. Було досягнуто відчутних зрушень: у Таджикистані, наприклад, під час революції лише 1 % населення були письменними — і цей показник вдалося збільшити до 30 %. Та це досягнення все ще вважалося невеликим порівняно з тим, що треба було зробити[733].
Скрипник відкидав позицію тих, хто відмовлявся визнати важливість національного визволення, як і тих, хто заперечував, що кінцеве зникнення національних ідентичностей — утопія. Він спирався на позицію Сталіна, яку той висловив під час XVI з’їзду: національні відмінності зникнуть, проте лише на майбутньому етапі розвитку соціалізму. Нині, як він проголосив, завданням було вплинути на цілковите викорінення всяких наслідків національної нерівності, залишеної ще передреволюційною ерою. Оскільки нації досі не досягли цілковитої культурної та економічної рівності, їхнє зближення та злиття означатиме підпорядкування розвиненішій російській культурі, інакше кажучи, примусову асиміляцію[734].
Услід за Сталіним Скрипник зазначив, що найближчою перспективою був розквіт різних національних культур. Насправді ж ніхто не міг знати навіть яка мова стане новою «міжнародною», і ті, хто, як-от Карл Каутський, гадав, що це буде одна з європейських мов, просто стали жертвами імперської ідеології білої раси. Це стосувалося й захисників есперанто, що, врешті-решт, була штучною мовою, утвореною з європейських. Єдиним виразним на той час виявом тренду національного зближення було поширення багатомовності, яка проявлялася, наприклад, у зростанні кількості росіян у РСФРР, які вивчали українську, щоб читати українську літературу та наукові праці[735].
Зближення та злиття націй неминучі, хай там що, але вони мали здійснитися лише після перемоги соціалізму та настання фактичної рівності у світовому масштабі. Лише тоді мільярди однодумців долучаться до цього процесу, коли зможуть спиратися на цілковитий паритет. На поточний момент основу повного усунення національної нерівності було закладено у формі об’єднаної економічної системи. Поки ця система лише створювалася, зростання мовного розмаїття вважалося природним наслідком розквіту національних культур, кожна з яких прагнула рівності вищого порядку, ніж той, якого будь-яка з них уже досягла. Процес був діалектичним: кожна національна культура могла б квітнути, допоки за комунізму всі не стануть рівними, а потім відмінності між національностями почнуть стиратися. Подальші зусилля задля побудови української культури, національної за формою та соціалістичної за змістом, стали неодмінною складовою процесу створення нового, об’єднаного та безкласового суспільства[736].
Оскільки лекція Скрипника була обробкою тверджень Сталіна щодо національного питання, йому не було чого закинути. Окрім того, тези Сталіна на XVI з’їзді формувалися, мабуть, значною мірою так, аби відповідати тому, що Скрипник і його колеги в інших національних республіках хотіли б почути. Деякі аргументи Скрипника були переконливими. На жаль, він згодом побачить, що «основа для майбутнього зближення та злиття націй» — щораз більша адміністративна та економічна єдність СРСР — буде водночас ударом по тих, чиї інтереси він представляв. А він сам і те, що він обстоював, виявиться непотрібним.
Завдяки Скрипнику Народний комісаріат освіти (Наркомос) радянської України став центральною політичною інституцією в національному культурному житті. Навіть за його попередників це була перша українізована державна установа, що відповідала за українізацію в усіх регіонах[737]. Наркомос також займався культурними питаннями загалом. Оскільки наука переважно зосереджувалася в закладах вищої освіти, відповідальність Наркомосу і його влада над науковцями були безперечні. Він також контролював літературу через Головполітосвіту, що могла виділяти кошти на публікацію, заохочувати чи критикувати певні письменницькі задуми, або ж влаштовувати конкурси на найкращі літературні й музичні твори з оспівуванням революції[738]. У травні 1927-го, після видання резолюції Центрального комітету КП(б)У щодо партійної політики в літературі, Наркомосу було довірено її реалізацію[739]. Коли роботу Шумського як голови цієї інституції було офіційно засуджено, єдине, що йому змогли закинути, це заохочування націонал-ухильництва в літературі та мистецтві[740]. Нападки Постишева на Скрипника в 1933 році ґрунтувалися на тому самому звинуваченні, хоча в сюрреалістичному стилі нової доби останнього було звинувачено в тому, що він вітав та заохочував діяльність українських націоналістів та іноземних шпигунів у культурних та освітніх закладах, що перебували в зоні його відповідальності[741].
733
Там само. С. 232–236. Цитата зі С. 233.
734
Там само. С. 237–243.
735
Там само. С. 243–251.
736
Там само. С. 251–254.
737
Постановою українського уряду від 21 вересня 1920 року Наркомос отримав вказівку скласти план упровадження української як мови навчання в усіх освітніх закладах, а також організувати вечірні школи в кожному губернському та повітовому місті, щоб навчати української службовців. — Про впровадження української мови в школах і радянських установах. Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр.: в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр.: збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 71–72. (Автор не зовсім точно переклав зміст постанови РНК УСРР. Про запровадження викладання української мови як предмету в усіх освітніх закладах України у ній не йшлося. У тому документі наголошувалося на потребі поширення мережі закладів з українською мовою викладання та негайному впровадження саме в таких школах української мови як окремого обов’язкового предмету. — у дужках прим. наук. ред.) Дуже мало було зроблено для викладання мови службовцям. Звіт у газеті середини 1924 р. зазначає, що такі курси було засновано лише в Харкові — а більше ніде. Звіт, опублікований три роки потому, свідчить, що більшість держслужбовців не ставилися серйозно до вивчення української аж до 1926 року. Кобиляцький, П. До українізації. Вісти ВУЦВК. 1924. 24 липня. С. 1; У Харкові. Стан українізації установ міста й округи. Вісти ВУЦВК. 1927. 10 червня. С. 5.
738
Luckyj, George. Literary Politics in the Soviet Ukraine. P. 81.
739
Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917–1959 рр.: в 2 т. Т. 1. 1917 — червень 1941 рр.: збірник документів / Відп. ред. О. І. Євсєєв. Київ : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1959. С. 355. (Ймовірно, неточність перекладу з української на англійську мову. Якщо вернутися до змісту постанови і, зокрема, до зазначеної сторінки, то з’ясується, що Наркомосу було доручено лише «розробити конкретні заходи щодо поліпшення становища революційних письменників (авторське право, житлове становище, лікування, видавнича справа)». Тобто було доручено лише питання поліпшення матеріального становища, а про ідеологічний контроль чи керівництво з Наркомосу не йшлося. Тоді як у самій постанові ідеологічній складовій було приділено чимало місця. — у дужках прим. наук. ред.)
740
Там само. Т. 1. С. 342–343.
741
Luckyj, George. Literary Politics in the Soviet Ukraine. P. 192.