Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:

Століття тому спроба реалізувати український національний проект у межах СРСР могла здатися досить вдалою: політика українізації зумовила швидке зростання рівня письменності, поширення української мови в містах, надзвичайне піднесення культури, а уряд УСРР мав широкі повноваження в галузі економіки. Але так було недовго: всеохопна насильницька колективізація та штучний голод у регіонах, населених українцями, арешти, розстріли й цькування українських політиків та інтелігенції, стрімке повернення до російськоцентризму та поширення шовіністичних настроїв засвідчили: СРСР — та сама Російська імперія під новою назвою. У класичній розвідці Джеймса Мейса читач знайде концентрований, послідовний і захопливий огляд ідей та подій 1918–1933 років — досвіду, що зараз актуальніший, ніж будь-коли.
1 ... 105 106 107 108 109 110 111 112 113 ... 171
Перейти на страницу:

Певне протистояння між росіянами й українцями було неминучим тією мірою, якою українізація сприймалася як процес дерусифікації. Проте радянський речник наполягав на тому, що не було ніякої суперечності між українізацією та правом національних меншин займатися власним національним відродженням. Адже, як запевняв М. Черлюнчакевич, русифікаторська політика царизму зробила становище культури меншин в Україні ще гіршим, ніж становище культури українців, а культурний розвиток меншин фактично пришвидшував і розвиток української культури[728]. Українських росіян також не забули. Скрипнику вдалося переконливо продемонструвати, що культурні потреби росіян, які живуть в Україні, було забезпечено набагато краще, ніж права українців у РСФРР. До того ж, якщо в радянській Україні працювала 1771 російськомовна школа для представників російських меншин загальною кількістю 2 млн. осіб, то в РСФРР з’явилося лише 240 українськомовних шкіл на Північному Кавказі, де жили 3 млн. українців[729].

Проблема політики Скрипника, із погляду марксистської теорії, полягала в її очевидній неузгодженості з ленінським постулатом зближення та злиття націй. Чимало письменників, особливо в радянській Росії, але також деякі в радянській Україні, або вважали зближення та злиття націй бажаним у найближчому майбутньому — або ж сприймали місцевий націоналізм як «загрозу правих», а російський націоналізм ототожнювали з лівими (основною загрозою на той час офіційно вважалися праві)[730]. Скрипник тут мав відносно слабку позицію, і це, мабуть, пояснює, чому він постійно відкладав розгляд питання до 1931 року. Його позиція посилилася в 1930-му, коли Сталін на XVI Всесоюзному партійному з’їзді піддав критиці тих, хто прагнув швидкого знищення національних відмінностей і закликав до відмови партією від підтримки національно-культурного розвитку неросіян. Він засудив такі погляди як націонал-ухильницькі й проголосив, що національні розбіжності залишатимуться важливими доти, доки соціалізм остаточно не переможе у світовому масштабі. Лише тоді, запевнив Сталін, відбудеться зближення та злиття[731].

У лютому 1931 року Скрипник виступив перед комісією Всеукраїнської академії наук щодо національного питання — говорив про зближення та злиття націй за соціалізму. Потім широко розповсюджений та сприйнятий як авторитетний, це був останній важливий виступ Скрипника про теорію національного питання.

Скрипник розпочав свою лекцію «Зближення та злиття націй у період соціалізму» згадкою про дискусію 1927 р., коли В. Ваганян, відносно незначна постать, пов’язана з Комуністичною академією, видав книжку «Про національну культуру». Він стверджував, що російська як мова Жовтневої революції була «міжнародною», а також що мовна ізоляція «російсько-українських» працівників і селян із нав’язуванням їм «мови української інтелігенції Галичини» була помилковою. Замість такого «мовного сепаратизму» Ваганян щиро пропонував захистити гегемонію російської культури над українською та політику сприяння наближенню української культури до російської. Це, як наголосив Скрипник, було наближенням до позицій, на яких стояли Каутський, Бауер і Люксембург. Якраз проти цього виступав Сталін на XVI партійному з’їзді[732]. (І саме це робив після 1933 року.)

вернуться

728

Черлюнчакевич, Н. Національні меншості на Україні. Більшовик України. 1926. № 4–5, С. 107.

вернуться

729

Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 161.

вернуться

730

В. Ваганяна з Комуністичної академії в Москві можна вважати прихильником першої з цих двох точок зору, а Я. Перчика із УІМЛ прихильником другої.

вернуться

731

Сталин, И. Статьи и речи об Украине : сборник. — [Киев]; Партиздат ЦК КП(б)У, 1936. С. 211–218.

вернуться

732

Скрипник, М. Статті й промови з національного питання. Мюнхен : Сучасність, 1974. С. 229–232.

1 ... 105 106 107 108 109 110 111 112 113 ... 171
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)