Ніж, якого не відпустиш
- Автор: Несс Патрик
- Серия: Ходячий Хаос #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7661-91-6
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Ніж, якого не відпустиш». Краткое содержание книги:
Ше один чоловік хапає Віолу, і вона брикається точно так само як я.
— Бене! — кричу я, дивлячись на нього. — Бене!
— Іди, Тодде, — каже він.
— Ні, Бене!
— Пам’ятай, шо я тебе люблю.
— Шо вони зроблять? — кажу я, вириваючись із рук родимки. Тоді повертаюся до доктора Снов. — Шо ви зробите?
Він нічо не каже, але я бачу відповідь у нього в Шумі.
Чого вимагає Закон.
— Та до СРАКИ вас! — кричу я, і вільною рукою якраз дотягуюся до ножа і провожу рукою з ножем над рукою родимки, розрізаючи її зверху. Він зойкає і відпускає мене.
— Біжи! — кажу я до Бена. — Біжи, зараз же!
Я бачу, як Віола кусає руку чоловіка котрий тримає її. Він кричить і вона виривається.
— І ти теж! — кажу я до неї. — Забирайся звіцци!
— Я б цього не робив, — каже борода і клацання його рушниці чути всім навколо.
Родимка лається і піднімає руку аби мене вдарити, але я виставляю перед собою ніж.
— Попробуй, — кажу я через зуби. — Давай!
— ДОСИТЬ! — волає доктор Снов.
І в раптовій тишині, яка западає, ми чуємо стук копит.
Тудум-тигдик-тудум-тигдик-тудум.
Коні. П’ять. Десять. Може навіть п’ятнацять.
Вони летять по дорозі, ніби за ними летить сам диявол.
— Розвідачі? — кажу я до Бена, хоть і знаю, шо то не розвідачі.
Він хитає головою.
— Авангард.
— Вони будуть озброєні, — кажу я до доктора Снов і до чоловіків, а сам швидко думаю. — У них не менше зброї, ніж у вас.
Доктор Снов таксамо думає. Я бачу, як крутиться його Шум, бачу як він думає, скільки часу в них лишилося до моменту, коли коні будуть тут, думає скільки проблем спричинимо ми з Беном і з Віолою, скільки часу ми їм змарнуємо.
Я бачу, як він вирішує.
— Відпустіть їх.
— Що? — каже борода, його Шуму так і кортить пристрелити шось. — Він зрадник і вбивця.
— А нам треба захищати місто, — твердо каже доктор Снов. — Мені треба захищати сина. І тобі теж, Ферґале.
Борода хмуриться, але більше нічо не каже.
Тудум-тигдик-тудум-тигдик-тудум — звучить дорога.
Доктор Снов повертається до нас.
— Ідіть, — каже він. — Я можу тільки сподіватися, що ви не наведете на нас гіршої біди.
— Не наведемо, — кажу я. — Повірте.
Доктор Снов стискає губи.
— Хотів би я вам вірити, — тоді повертається до чоловіків. — Ходімо! На позиції! Швидко!
Гурт чоловіків розбігається, кваплячись назад до Вуглекопського, борода і родимка все одно зиркають на нас, шукають приводу пустити в рух зброю, але ми їм приводу не даємо. Просто дивимся, як вони йдуть.
Я розумію, шо мною трошки трусить.
— От же срака, — каже Віола, згинаючись.
— Тре’ звіцци забиратися, — кажу. — Ми цікавимо армію більше, ніж вони.
У мене з собою дотепер торба Віоли, хотя там зараз лишилися тільки пара лахів, пляшки з водою, бінокуль і книжка моєї мами, запакована в пластик.
Всьо шо в нас узагалі лишилося.
А це значить шо ми готові рушати.
— Так буде і далі, — каже Бен. — Я не можу піти з вами.
— Можеш, — кажу я. — Ти можеш потім піти від нас, але зараз ми йдемо далі і ти підеш із нами. Ми не лишимо тебе на поталу армії, — я дивлюся на Віолу. — Правильно?
Вона росправляє плечі і має рішучий вигляд.
— Правильно, — каже.
— Тоді вирішили, — кажу я.
Бен дивиться то на мене, то на неї. Морщить лоба.
— Тільки поки ви будете в безпеці.
— Забагато говоримо, — кажу я. — Замало тікаємо.
36. Відповіді на питання
Ми біжимо не по дорозі зі зрозумілих причин, продираємось через дерева, біжимо, як завжди, до Притулку, проламуємся через гілки і галузки, тікаємо від Вуглекопського так швидко, як тільки можемо бігти.
І десяти хвилин не минуло, як ми почули перші вистріли.
Ми не оглядаємся. Ми не оглядаємся.
Ми біжимо і звуки тихішають.
Ми біжимо.
Ми з Віолою обоє швиччі за Бена і деколи маємо зупинятися, аби він догнав.
Ми пробігаємо спочатку одне поселеня, тоді друге, обидва пусті, там очевидно серйозніше сприйняли звістку про підхід армії, ніж у Вуглекопському. Ми тримаємось лісу між річкою і дорогою, але навіть не зустрічаємо валок. Вони, певно, теж зі всіх сил їдуть до Притулку.
Біжимо далі.
Западає ніч, а ми біжимо.
— Ти нормально? — питаю Бена, коли ми зупиняємся біля річки набрати води.
— Біжи далі, — каже він, ловлячи повітря. — Біжи далі.