Ніж, якого не відпустиш
- Автор: Несс Патрик
- Серия: Ходячий Хаос #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7661-91-6
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Ніж, якого не відпустиш». Краткое содержание книги:
— А якшо ні? — кажу я, хоть мені здається, шо я давно вже впав.
— Якшо ні, — каже Бен, — то він уб’є тебе.
— Тобто мер Прентісс такий самий божевільний, як і Аарон, — каже Віола.
— Не зовсім, — каже Бен. — Аарон таки звар’ював. А мер зберіг достатньо розуму, аби використовувати божевілля собі на вигоду.
— А чого він хоче? — каже Віола.
— Цей світ, — спокійно каже Бен. — Він хоче цілий світ.
Я відкриваю рота запитати ще шось, шо я навіть не хочу знати, але тоді, ніби на світі просто нема інших можливих подій, ми чуємо.
Тигдик-тудум-тигдик-тудум-тигдик. Дорогою, невпинно, ніби жарт, який уже перестав бути смішний.
— Ні, ну серйозно? — каже Віола.
Бен уже підірвався на ноги і слухає.
Звучить ніби там лише один кінь.
Ми всі дивимся по дорозі, яка трошки світиться в світлі місяця.
— Бінокуляр, — каже Віола, яка стоїть просто біля мене. Я, нічо не кажучи, дістаю його з торби, клацаю на нічному баченні і дивлюся, шукаючи звук, який дзвенить у нічному повітрі.
Тудум-тигдик-тудум-тигдик.
Я дивлюся по дорозі дальше і дальше, аж поки…
Он воно.
Он він.
Хто б іще?
Пан Прентіссмолоччий, живий і здоровий, незв’язаний і знову на коні.
— Зараза, — чую я від Віоли, котра читає мій Шум, коли я протягую їй бінокулі.
— Дейві Прентісс? — каже Бен, таксамо читаючи мій Шум.
— Єдиний і неповторний, — я кладу пляшки з водою назад у торбу Віоли. — Нам треба йти.
Віола передає бінокулі Бену і він сам дивиться. Тоді прибирає їх від очей і швиденько оглядає бінокулі ззовні.
— Ніштяк, — каже він.
— Нам треба йти, — каже Віола. — Як завжди.
Бен повертається до нас, тримаючи в руці бінокулі. Він дивиться то на одного з нас, то на другу, і я бачу, шо формується в його Шумі.
— Бене… — починаю я.
— Ні, — каже він. — Отут я вас залишу.
— Бене…
— Я можу справитися зі сраним Дейві Прентіссом.
— У нього зброя, — кажу я. — Не зможеш.
Бен повертається до мене.
— Тодде, — каже він.
— Ні, Бене, — кажу я, мій голос гучнішає. — Я не слухаю.
Він дивиться мені в очі, і я замічаю, шо він уже вроді не такий зігнутий, як був до цього.
— Тодде, — знову каже він. — Я спокутую зло, на яке пішов, аби ти був у безпеці.
— Ти не можеш лишити мене, Бене, — кажу я, мій голос стає вологий (заткайся). — Знову.
Він хитає головою.
— Я не можу піти до Притулку з тобою. Ти знаєш, шо не можу. Я ворог.
— Ти можеш пояснити, шо сталося.
Але він хитає головою.
— Кінь наближається, — каже Віола.
Тудум-тигдик-тудум-тигдик-тудум.
— Єдине шо зробило мене чоловіком, — каже Бен міцним як камінь голосом, — це то шо я побачив, як ти сам став чоловіком.
— Але я ще не чоловік, Бене, — кажу я, в мене в горлі щемить (заткайся). — Я навіть не знаю, скільки мені днів лишилося.
А тоді він усміхається, і ця усмішка й каже мені, шо все вже скінчено.
— Шіснацять, — каже він. — Шіснацять днів до твого деньнародженя, — він бере за моє підборідя і піднімає його. — Але ти вже не перший день живеш як чоловік. І не дозволяй нікому говорити інакше.
— Бене…
— Іди, — каже він і підходить до мене і віддає Віолі бінокулі в мене за спиною і обнімає мене. — Жоден батько не міг би пишатися своїм сином більше, — я чую, як він каже це мені на вухо.
— Ні, — кажу я, слова зминаються. — Це нечесно.
— Нечесно, — він відхиляється від мене. — Але завжди є надія. Пам’ятай про це.
— Не йди, — кажу я.
— Я мушу. Попереду небезпека.
— Все ближче і ближче, — каже Віола, притиснувши бінокулі до очей.
Тигдик-тудум-тигдик-ТУДУМ.
— Я зупиню його. Виграю вам час, — Бен дивиться на Віолу. — А ти подбай про Тодда, — каже він. — Обіцяєш?
— Обіцяю, — каже Віола.
— Бене, прошу, — шепочу я. — Будьласка.
Він востаннє хапає мене за плечі.
— Пам’ятай, — каже він. — Надія.
І більше він нічо не каже, просто повертається і біжить униз із горба, із цвинтера на дорогу. Коли він добігає донизу, то оглядається і бачить, шо ми ще дивимся на нього.
— Чого ви чекаєте? — кричить він. — Тікайте!
37. Який сенс?
Навіть не скажу як я почувався, коли ми бігли по іншому боці горба, геть від Бена, на цей раз назавжди, бо як після такого можна жити?