Ніж, якого не відпустиш

Джейкоб секунду це обдумує, а тоді каже:

— Добре, татку.

Доктор Снов цілує його в тім’я і куйовдить йому волосся. Джейкоб біжить назад через місток до хати доктора Снов. Коли доктор Снов знову націлює свій погляд на нас, то з ним націлюється ціла батарея рушниць.

— Тепер ти бачиш, шо справи тут такі собі, Тодде, — каже він, і в його голосі справжній, глибокий сум.

— Він не знає, — каже Бен.

— Завали хайло, вбивце! — каже борода, махаючи рушницею.

Вбивця?

— Кажи правду, — каже мені доктор Снов. — Ти з Прентісстауна?

— Він урятував мене з Прентісстауна, — озивається Віола. — Якби не він…

— Заткнися, дівчинко, — каже борода.

— Зараз не час, аби жінка відкривала рота, Ві, — каже доктор Снов.

— Але… — каже Віола, її лице рощервонюється.

— Будь ласка, — каже доктор Снов. Тоді дивиться на Бена. — Що ти сказав своїй армії? Скільки в нас людей? Які в нас укріплення…

— Я тікав від армії, — каже Бен, тримаючи руки в повітрі. — Гляньте на мене. Я схожий на доглянутого солдата? Я нічого їм не казав. Я тікав, я шукав свого… — він затинається і я знаю чого, — …свого сина, — каже він.

— Ти робив це, знаючи закон? — питає доктор Снов.

— Я знаю закон, — каже Бен. — Як я можу його не знати?

— Який ще, бліна, ЗАКОН? — кричу я. — Про шо тута всі говорять?

— Тодд невинний, — каже Бен. — Можете шукати в його Шумі, скільки вам заманеться, і не знайдете ніодного доказу моїй брехні.

— Не можна їм вірити, — каже борода, котрий дотепер цілиться зі своєї рушниці. — Ти знаєш, що не можна.

— Ми нічого не знаємо, — каже доктор Снов. — Уже десять років чи й більше.

— Ми знаємо, що вони розвинулися в армію, — каже родимка.

— Так, але я не бачу ніякої провини у хлопцеві, — каже доктор Снов. — А ви?

Десяток Шумів ніби палицями тицяє в мене.

Він повертається до Віоли.

— А єдина провина цієї дівчинки в тому, що вона збрехала, аби врятувати другові життя.

Віола відвертається від мене, її лице досі червоне від злості.

— І в нас є більші проблеми, — продовжує доктор Снов. — Сюди йде армія, яка може знати, а може й не знати, як ми готуємося її зустріти.

— Ми не ШПИГУНИ! — кричу я.

Але доктор Снов повертається до інших чоловіків.

— Заберіть хлопця і дівчинку назад у місто. Дівчинка може піти до жінок, а хлопець уже достатньо дорослий, аби битися з нами.

— Зачекайте! — кричу я.

Доктор Снов повертається до Бена.

— І хоч я вірю, що ти просто чоловік, котрий шукав свого сина, закон є закон.

— Це твоє остаточне рішення? — каже борода.

— Якщо старійшини згодні, — каже доктор Снов.

Усі, хоч і неохоче, кивають головами, серйозні й суворі. Доктор Снов дивиться на мене.

— Вибач, Тодде.

— Чекайте! — кажу я, але родимка вже підходить і хапає мене за руку. — Пустіть!