Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Хоча свідомість Попріщіна переходить зі щурячих бігів петербурзької державної служби до віддалених міжнародних і міжпланетних просторів, у момент його найсильніших страждань відчайдушна уява переносить його кудись дуже близько до дому. Не в силі витримати мук обливання холодною водою, він вигукує:
Спасите меня! возьмите меня! дайте мне тройку быстрых как вихорь коней! Садись, мой ямщик, звени, мой колокольчик, взвейтеся, кони, и несите меня с этого света! Далее, далее, чтобы не видно было ничего, ничего. Вон небо клубится передо мною, звездочка сверкает вдали… с одной стороны море, с другой Италия; вон и русские избы виднеют. Дом ли то мой синеет вдали? Мать ли моя сидит перед окном? Матушка, спаси твоего бедного сына! урони слезинку на его больную головешку, посмотри, как мучат они его! прижми ко груди своей бедного сиротку! ему нет места на свете! его гонят! — Матушка! пожалей о своем больном дитятке!.. (ПСС 3, 214).
Жорстоке поводження з метою повернута Попріщіну розум спонукає його шукати розради в уявній подорожі на батьківщину, яка схожа на Україну. С одной стороны море, с другой Италия стосується реальної батьківщини Попріщіна та Гоголя: між Чорним морем та Італією, з якою Гоголь (і багато хто перед ним) часто ототожнював Україну (славянская Авзония). Русские у русских избах в цьому випадку означають всеосяжне етнічне, а не національне найменування (у значенні, в якому всіх східних слов’ян можна назвати русские). Русские избы контрастують із «неросійською» архітектурою Петербурга. Прикметно, що це перше і єдине посилання на «російськість» у цій повісті. Вона з’являється лише після того, як Попріщін «покидає» в уяві вавилонський Петербург і відвідує свою південну домівку між морем та Італією. Поки він залишається в Петербурзі, структура багатонаціонального калейдоскопа його ілюзій формується з посилань на всі країни, крім Росії — Франції, Англії, Фінляндії, Німеччини, Голландії, Китаю, Алжиру, а також (у рукописній версії) Польщі й Туреччини. Закріплення русского для південної периферії імперії розкриває значення, яке Гоголь приділяв сильній етнічній ідентичності України та її ролі як колиски слов’янства, оплоту проти вестернізації. Він вважав Петербург антитезою до задуманої таким чином «російськості».
Раптове виявлення українськості Попріщіна приходить на хвилі типово українських мовних форм у вищенаведеному фрагменті, особливо інтенсивного використання зменшувальних форм (дитятко, слезинка). В пориві, що нагадує повернення до онтогенетичного минулого ембріона, Попріщін бореться з болем за допомогою повернення до свого культурного минулого: його домівки — України й українізованої російської мови. І справді, його зациклення на чужорідності петербурзького світу може бути обумовлене власним статусом чужинця в ньому. Це не пройшло повз увагу однієї з найперших українських перекладачок Гоголя — Олени Пчілки, яка вважала Попріщіна парадигматичним українцем у Петербурзі[217].
Попри свій вигаданий і сюрреалістичний характер, ця повість дійсно містить автобіографічну правдоподібність. В ній немовби фіксується власний досвід Гоголя у столиці: його відчуження, розчарування кар’єрою державного службовця, нав’язлива ідея з пошуком власного покликання, свого поприща і виявлення власної чужорідності в російській столиці, які спровокували напади ностальгії за Україною. Як і Попріщін, Гоголь виконував безглузду чиновницьку роботу, яка конфліктувала з його вищими прагненнями і, подібно до нього, шукав притулку від огидного міста за допомогою реальних та уявних подорожей в Україну. Подібно до Попріщіна, він вважав себе конкурентом камер-юнкера — Пушкіна[218]. Завдяки своїй характерній борідці в іспанському стилі Гоголь отримав прізвисько русский испанец[219]. Нарешті, Гоголь знайшов більш реальну Іспанію, ніж Попріщін, коли перенісся до Італії, його второй родины (ПСС 11, 109), яка нагадувала йому рідну Україну[220]. (В повісті пророчо передбачається схожість між Італією й Україною ще навіть перед першим візитом Гоголя до Італії.) Отже, ескапістські фантазії Попріщіна аналогічні, хоч і не абсолютно дзеркальні, власним імпульсам Гоголя.
217
Пчілка Олена, Переклади з М. Гоголя (Київ, 1881), 28; на інтерпретацію Пчілки звернув мою увагу Б. Катранов, «Гоголь и его украинские повести», Филологические записки 1 (1910): 31—32.
218
Edyta M. Bojanowska, «Nikolai Gogoclass="underline" Between Ukrainian and Russian Nationalism» (Ph.D. diss., Harvard Univ., 2002), 122—132.
219
Аксаков С. Т., История моего знакомства с Гоголем (Москва: Тип. М. Г. Волчанинова, 1890), 16; Срезневский И. И., «Путевые письма И. И. Срезневского к матери его Елене Ивановне Срезневской», Живая старина 1 (1892): 49—77.
220
У листі до Данилевського Гоголь писав: Что сказать тебе вообще об Италии? Мне кажется, что будто бы я заехал к старинным малороссийским помещикам (ПСС 11, 95).