Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Вони поженуться за будь-яким звіром, коли я їм накажу, — засміявся Натті. — І на вас, сквайре, кинуться. Гекторе, сюди! До мене, мої собачки, до мене!
— О, всі знають, що в тебе чудові собаки, — забелькотів Дулітл, наддаючи ходи та намагаючись якомога вище піднімати ноги; собаки примчали й почали обнюхувати шановного урядовця. — То де ж дичина, Шкіряна Панчохо?
— Он вона, сквайре. Чи смакує вам таке м'ясо?
— Як! — вигукнув спантеличений Гайрам. — Це ж Воїн, собака судді Темпла! Стережися, Шкіряна Панчохо, я б не радив тобі наживати ворога в особі судді. Сподіваюсь, не ти вбив пса?
— Подивіться на горлянку собаки, містере Дулітл, — сказав Натті й, витягши з-за пояса ніж, звичним порухом витер його об куртку з оленячої шкіри. — Хіба міг я зробити це ножем?
— Як горлянка пошматована! Які страшні рани! Ні, то не ножем… Хто це зробив?
— Пуми, сквайре. Он ті, за вашою спиною.
— Пуми! — вигукнув Гайрам, крутнувшись на п'ятах із спритністю, якій позаздрив би будь-який учитель танців.
— Спокійніше, чоловіче, — мовив Натті, — їх тут, щоправда, дві, але одну прикінчив собака, а другу — я, тож не бійтеся, вони вас не вкусять.
— А де ж олень? — запитав Гайрам, розгублено озираючись.
— Який іще олень?
— А той, якого ти вбив уранці.
— Та це ж заборонено законом! — відповів старий мисливець. — Але, сподіваюсь, закон не забороняє вбивати пум?
— Ні, навпаки, за це належить премія… Але хіба твої собаки полюють і на пум, Натті?
— На кого завгодно, навіть на людей, — хіба я вам не казав? Гей, собачки, сюди!
— Так, так, пам'ятаю… Дивні в тебе собаки! Я просто вражений.
Натті присів, поклав голову пуми собі на коліна і вправно зняв скальп.
— Чого це ви дивитеся, сквайре? Зроду не бачили пуминого скальпу? А тепер видайте мені папір на винагороду, — ви ж бо мировий суддя.
— Винагороду? — нерішуче промимрив Гайрам, кінчиком пальця торкаючи вуха пуми. — Гаразд, ходімо до твоєї хатини — ти присягнеш, і я випишу ордер. Сподіваюсь, у тебе знайдеться біблія? Для присяги потрібні лише біблія і молитовник.
— Я не маю книжок, — відрізав Натті. — І такої біблії, якої вимагає закон, у мене немає.
— Не думай, що потрібна якась особлива біблія, — запевнив його мировий суддя. — Твоя так само згодиться для цієї процедури, як і будь-яка інша. Ходімо ж!
— Не поспішайте, сквайре, — мовив мисливець, неквапливо піднімаючи з землі вбитих пум і скальпи і завдаючи рушницю собі на спину. — 3 якого це дива я присягатиму в тому, що ви бачили на власні очі? Чи ви не вірите самому собі, й людина повинна присягтися в тому, що вам добре відомо? Ви бачили, як я знімав скальпи з цих тварюк, а якщо я мушу присягати взагалі, то зроблю це хіба що перед суддею Темплом.
— Але ж тут немає ні пера, ні паперу, то як же я випишу ордер, Шкіряна Панчохо? Доведеться йти по них до тебе в хатину…
Натті повернув своє щире обличчя до хитромудрого урядовця й безгучно засміявся.
— А нащо мені те школярське приладдя? Мені не потрібні ні пера, ні папір, я не знаю, як з ними обходитись, тож і не тримаю нічого такого. Ні, сквайре, я принесу скальпи в селище, а ви напишете ордер згідно з вашими законницькими книжками — так воно буде краще… Хай йому дідько, цьому ремінцеві на шиї в Гектора — колись він задушить старого пса. Чи не можете ви позичити мені ножа, сквайре?
Гайрам, видимо, бажаючи утримати добрі стосунки із старим мисливцем, відразу ж виконав його прохання. Натті перерізав ремінець на шиї собаки й недбало мовив, повертаючи ніж власникові:
— Добрий ножака. Здається мені, йому не первина мати діло з такими ремінцями…
— Ти що, звинувачуєш мене в тому, ніби я випустив твоїх собак? — необачно вигукнув Гайрам.
— Випустив собак? — перепитав мисливець. — Ні, це я сам їх випустив. Я завжди спускаю їх з прив'язу, коли йду з хатини.
Неймовірний подив, з яким Гайрам вислухав цю явну брехню, остаточно переконав Натті в причетності мирового судді до цієї справи, хоч йому і не треба було ніяких підтверджень. Але старий мисливець більше вже не міг стримуватись.
— Послухайте, містере Дулітл, — обурено вигукнув він і сильно стукнув прикладом рушниці об землю, — не знаю, що вас цікавить у вігвамі такої бідної людини, як я, але кажу вам просто у вічі, що ніколи ноги вашої не буде там з моєї згоди. А будете нишпорити навколо, як сьогодні вранці, то я вас так пригощу — не зрадієте.
— А я тобі теж щось скажу, Бампо, — крикнув Гайрам, задкуючи. — Ти — порушник закону, а я — мировий суддя, і ти це незабаром відчуєш.