Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Ні, ні, Дюку, хоч ти й не бозна-хто, але сподіваюсь, що в тобі не тільки й всього, що уваги, — має ж бути ще щось!
І шериф, розреготавшися від власного дотепу, зразу звеселився і почав розтлумачувати своєму терплячому кузенові що й до чого.
— Тобі відомо, Дюку, що в твоєму маєткові живе людина на ймення Натті Бампо. Прожив він тут, як я довідався, більше сорока років сам, а оце рже кілька місяців, як у нього завелися дивні приятелі.
— Частково — правда, і все — ймовірно, — відповів суддя.
— Все правда, судде, все правда. Так-от, оце вже кілька місяців, як у нього завелися приятелі: старий індіанський вождь, останній чи один з останніх представників свого плем'я в цьому краї, і юнак, про якого кажуть, буцім він син якогось білого агента й індіанки.
— Хто так каже? — запитав Мармедюк, раптом зацікавившись.
— Хто? Здоровий глузд, ось хто! Усі так гадають, це загальна думка. Але вислухай до кінця. Юнак цей досить обдарований, — так, я вважаю, що він досить-таки обдарований — дістав непогану освіту, бував у порядному товаристві й уміє пристойно поводитись, коли хоче. Тепер, судде Темпл, чи не зможеш ти мені розтлумачити, що звело докупи таких людей, як індіанець Джон, Натті Бампо й О лівер Едвардс?
Мармедюк здивовано позирнув на кузена й хутко відповів:
— Ти завів розмову про те, над чим я й сам не раз думав. Але чи ти вивідав щось із цієї таємниці, чи це тільки пусті припущення?
— Зовсім не пусті, Дюку, — тільки факти, незаперечні факти. Тобі, сподіваюся, відомо, що в цих горах є копальні. Ти сам казав про це не раз…
— То були просто логічні міркування, Річарде, а не факти.
— Ти чув про копальні, бачив зразки доброї руди, — цього ти заперечувати не будеш? А щодо логічних міркувань, як ти кажеш, то коли в Південній Америці є копальні, чом би їм не бути й у Північній Америці?
— Ні, ні, я нічого не заперечую, кузене. Я справді чув про існування корисних копалин у надрах цих гір і бачив зразки руди з дорогоцінними металами, буцімто знайдені тут… І я зовсім не здивувався б, якби довідався, що тут знайшли олово чи срібло або, що на мій погляд ще важливіше, кам'яне вугілля.
— До дідька те вугілля! — заволав шериф. — Кому воно потрібне в цих лісах? Ні, ні, срібло, Дюку, тільки срібло, — це річ корисна, й вона тут є. Але слухай: немає потреби нагадувати тобі про те, що тубільцям здавен відома ціна золота й срібла, — то хто ж краще за них знає, де знаходяться ті метали? Я маю певні підстави думати, що й могіканин, і Шкіряна Панчоха! давно знають про існування срібних руд у цій горі.
Слова шерифа зачепили Мармедюка за живе, й він став слухати уважніше. А Річард пересвідчився, що розповідь його справила на суддю належне враження, і додав:
— Будь спокійний, я маю докази, і в слушний час тобі їх наведу.
— Не відкладай на завтра…
— Ну, тоді слухай. — Річард підозріливо озирнувся, щоб упевнитись, чи їх, бува, хто не підслуховує, — Я на власні очі бачив могіканина й Шкіряну Панчоху — а очі в мене не гірші, ніж у будь-кого іншого, — так-от, бачив я на власні очі, як ті старі дерлися на гору з лопатами й кайлами! А люди бачили, як вени потемки тягли щось до своєї хатини. Хіба це не переконливий факт?
Суддя нічого не відповів, але насупився, як завжди, коли щось обмірковував, і подивився на кузена, чекаючи, що той скаже далі.
— Так то була руда, — мовив Річард. — Тепер я питаю тебе: чи можеш ти мені пояснити, хто такий цей містер Олівер Едвардс, який живе у твоєму домі від різдва?
Мармедюк мовчки похитав головою.
— Те, що він метис, ми знаємо, бо могіканин, не криючись, називає його своїм родичем; те, що він дістав добру освіту, нам також відомо. Але чого він приїхав сюди? Пригадай: за місяць до появи цього молодика Натті пропадав кілька днів. Пам'ятаєш, ти шукав його, щоб замовити дичину до приїзду Бесс, але старого ніде не могли знайти? Старий Джон сам лишався в хатині, а коли Натті повернувся, то, хоч це було вночі, люди бачили, як він тяг за собою сани, на кшталт отих, що в них возять зерно на млин, і там щось лежало під ведмежими шкурами. То от я питаю тебе, судде Темпл, що могло змусити таку людину, як Шкіряна Панчоха, зробити сани й тягти такий вантаж по горах, коли в нього тільки й майна, що рушниця та мисливські припаси?
— Мисливці часто користуються такими саньми, щоб перевозити дичину, а ти сам твердив, що Шкіряна Панчоха був відсутній кілька днів.
— Як він міг щось уполювати, коли його рушниця залишилася в селищі — він віддав її полагодити? Ні, ні, безперечно, він був десь у незвичайному місці й привіз додому якесь загадкове знаряддя, і, що найцікавіше, відтоді нікому не дозволяє навіть наближатися до своєї хатини.