Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Поки на озері відбувалися ці події, міс Темпл з подругою заглибилися в гори. В тутешніх краях ніхто ніколи ще не ображав порядної жінки, тому й не заведено було, щоб чоловіки супроводжували дівчат під час таких прогулянок. Збентеження, викликане зустріччю з Едвардсом, минуло, — подруги вели розмову, веселу й невинну, як і вони самі. Стежка, якою вони йшли, вела понад хатиною Шкіряної Панчохи, і там була місцина, звідки відкривався чудовий краєвид з висоти пташиного польоту.

Якесь почуття, мабуть, цілком природне, й, певно, сильне, не дозволяло ні тій, ні іншій дівчині навіть у дружніх розмовах бодай словом прохопитися про двозначне становище Едвардса, що з ним вони тепер так часто спілкувалися. Суддя Темпл, хоч, може, й довідався дещо про юнака, не вважав за доцільне сповіщати будь-кого про наслідки своїх розслідувань; до того ж, у цій країні й за тих часів молода освічена людина із східних штатів, яка починала свою кар'єру в бідності, не була надзвичайним явищем, тож і не викликала особливої цікавості. Правда, манери Едвардса могли б видатися трохи незвичайними для юнака в його становищі, але він, ніби захищаючись від людської допитливості, спочатку поводився досить холодно, а часом навіть і неввічливо, і коли став люб'язнішим, то Мармедюк міг би приписати цю зміну доброму впливові своєї родини. Але жінки завжди чутливіші до таких речей, ніж чоловіки, й те, чого не помітив батько, легко завважила його дочка. Тисячі виявів світської чемності з боку Едвардса переконали Елізабет, що він людина добре вихована, хоч іноді в нього, всупереч, здавалося б, його власному бажанню, лагідність змінювалася вибухами бурхливих і незрозумілих дівчині пристрастей. Треба сказати, що Луїза Грант не приділяла так багато уваги манерам Едвардса, як її подруга, але мала щодо цього свою думку.

— Не знаю, що б я дала, Луїзо, — засміялася Елізабет, стріпнувши чорними кучерями, і на обличчі її промайнув невластивий їй вираз дитячої наївності, — аби довідатися, що бачили й чули ті стіни з грубих колод!

Обидві дівчини саме дивилися на самітну хатину внизу, і Луїза, підвівши свої лагідні очі, відповіла:

— Я впевнена, що нічого такого, що принизило б гідність містера Едвардса, вони б не розповіли.

— Можливо. Але вони, принаймні, можуть знати, хто він такий.

— Послухайте, міс Темпл, але ж це ми вже знаємо. Ваш кузен, містер Джонс, усе дуже переконливо розтлумачив…

— А, наш милий шериф! Він здатний розтлумачити будь-що. Коли-небудь Річард Джонс додумається до філософського каменя. Але що ж він таки сказав?