Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Насамкінець Скрипник наголосив, що партія відкинула ідею теорії боротьби двох культур у всіх її виявах. Боротьба, яку вона провадила, не була боротьбою двох культур, це була боротьба на двох фронтах — і проти російського, і проти українського буржуазного націоналізму. Це був єдиний спосіб скріпити союз російських робітників та українських селян, єдиний курс, сумісний із пролетарським інтернаціоналізмом[700].
Аргументація Скрипника була досить витонченою й переконливою. А ще — бездоганно відповідала постулатам марксизму та ленінізму. Проте за допомогою такого типу діалектичного міркування можна було довести практично все в залежності від того, як визначити суперечності, що їх належить усунути. Зрештою, послідовник Рози Люксембурґ міг би заявити, що єдиним способом уникнути Сцилли та Харибди двох взаємно ворожих націоналізмів була суто інтернаціоналістична політика непідтримання жодного та зосередження на боротьбі з капіталізмом, що його марксизм вважає коренем усіх національних гноблень і ворожості. Прибічники Шумського в КПЗУ використали проти Кагановича ті самі аргументи, які Скрипник застосував проти них. До того ж захисник Хвильового міг би сказати, що єдиним шляхом уникнути подвійного зла — українського селянства (просвітянства) та російського філістерства (міщанства) — було прийняти найвищі культурні здобутки світової історії, точніше — європейської цивілізації. Будь-хто міг би знайти класову основу для кожної з небажаних альтернатив — і то легко, оскільки марксизм вважає весь націоналізм докорінно буржуазним, — і його аргументи були б такими ж бездоганно марксистськими, як і Скрипникові.
Скрипник обстоював партійну лінію в національному питанні перед практично будь-ким, хто ставив її під сумнів. Найцікавіша з його праць на цю тему була спрямована і проти Хвильового, і проти значно крикливіших критиків письменника. Працю під назвою «Результати літературної дискусії» було опубліковано майже відразу після червневого пленуму Центрального Комітету КП(б)У 1926 року. Здебільшого вона пояснювала резолюцію пленуму «Про результати українізації». У своїй статті Скрипник час від часу згадував резолюцію, наголошуючи на потребі її глибокого вивчення. І це не дивно, адже Скрипник в основному сам і накидав чернетку — як фундаментальне вираження офіційної лінії КП(б)У в національній політиці[701]. Спільним у резолюції та Скрипниковій розробці все-таки було засудження «буржуазного» націоналізму й відкидання ідеї, що українська культура потребує будь-якої опіки. Її, як прояснив Скрипник, просто треба визнати повноправним учасником міжнародного культурного життя. Вона прагнула співпраці з іншими національними культурами, проте не хотіла підпорядковуватися жодній із них.
Скрипник розпочав із заяви: літературна дискусія завершилася тим, що партія твердо відхилила «обидві модифікації теорії боротьби двох культур» як прояви буржуазної ідеології — антимарксистської, антиленінської та антипролетарської. На червневому пленумі партія ще раз підтвердила свою відданість пролетарському інтернаціоналізму та запереченню всякого націоналізму. Відмову Хвильового від усього російського було викрито як буржуазний націоналізм, але водночас партія підтримала осібний розвиток української культури:
Такий шлях накреслила партія для розвитку української культури. Такий шлях визнала партія, як єдиний пролетарський шлях, єдиний, що його можна визнати, що веде до соціялізму, до будовання соціялістичної культури: цей шлях є шлях самостійного розвитку українського народу[702].
Скрипник згодом досліджував відносини між українською та російською культурами. Насамперед він відчував, що повинен відкинути стару дилему «якості проти кількості» в мистецтві, тобто точку, від якої почалася дискусія. Питання щодо того, чи мистецтво має творитися трудівниками — чи для трудівників, тобто чи будуть це карлючки напівписьменного — а чи високоякісна робота професійних письменників, просто не стояло.
Цієї дилеми просто не могло бути, пояснював він, бо якби вона була, то неминуче призвела би або до Пролеткульту з одного боку, або до буржуазної літератури з іншого. Єдина відповідь така: мистецтво має бути високої якості та походити від мас. Аби досягти цього, українське мистецтво мало відкинути спокусу шукати собі взірців серед інших національних літератур. Українська література та українське мистецтво, пояснював він, мало виступити на арену всесвітнього пролетарського мистецтва як повноправний учасник, а не як учень якоїсь іншої нації. Зрештою, український пролетарський письменник перебував у такому самому становищі, як і його російський колега, котрий теж розбудовував нову пролетарську культуру. Сама ідея, що один з них має вести за собою іншого, що одна нація має домінувати над іншою була чужа духові соціалізму. Наприклад, в освітній сфері Росія та Україна мали різні системи. Вони багато чого досягли разом, але через співпрацю, а не через ведення одним іншого чи наслідування одним іншого. Ідея про те, що один народ має за собою вести, а інший — іти слідом, виходила з того, що нібито одна національна культура є повноцінною учасницею у культурі світовій, а друга — учасницею другого порядку, залежною від свого «провідника», і до світової культури ця друга не може долучитися без підтримки першої. Звісно, деякі народи потребували такої наставницької підтримки: росіяни сприяли культурному розвиткові киргизів, татар, якутів і т. д., українці робили те саме для молдаван. Проте українська культура не мала потреби орієнтуватися на російську культуру чи брати її собі за взірець. Їм потрібна була співпраця на рівних[703].
700
Там само. С. 29.
701
Про дискусію щодо резолюції див. вище в Розділі 3.
702
Скрипник, М. Статті й промови з національного питання. Мюнхен : Сучасність, 1974. С. 57–63; цитата зі С. 63. Виділення оригіналу.
703
Там само. С. 63–69.