Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— І-і-і? — раптом почав здогадуватися капітан.
— Допитував нас якийсь мент, — продовжував розповідати Єнот. — Вів протокол, ми розписувались під своїми свідченнями… а вони нас знімали на камеру…
Від почутого у Триндюка здивовано вибалушились очі, він присів на журнальний столик.
— А де? Де ті свідчення?! — аж вереснув, і до своїх регбістів: — Шукайте! Обшукайте все і всіх!
Ті кинулися перекидати речі, які досі не перекинули, трощити меблі, зачинені на замки, що залишилися від попередніх хазяїв і які не чіпали бійці Діда. Менти здивовано на все це дивилися. Триндюк роздратовано наказав їм:
— Все, пацани, йдіть звідси. Ви зробили свою роботу. Вам завтра скажуть, куди нам далі рухатися, — і до тітушні з Маріїнського парку: — У вас секунда на те, щоб я вас не бачив. Бігом звідси!
Ті кинулись один поперед одного з магазину. Чухаючи потилиці, за ними заклопотано пішли й міліціонери.
Сотник вийшов з магазину, де продовжували хазяйнувати регбісти, і до когось подзвонив. Зважаючи на ніч, ніхто довго не брав трубку, аж раптом сонний голос озвався:
— Альо, Триндюк, ти що, здурів серед ночі дзвонити?
— Тут таке діло, Василь Миронович… Тих двох ми вивезли, а ці… Їх раніше допитали, вони дали свідчення якомусь менту… Ми зараз розбираємося. Многоходовочка вийшла класна, але не все пішло, як треба…
— Знайдіть ці свідчення і принесіть мені.
— У нас і так вранці можуть виникнути проблеми у штабі.
— Я все компенсую, шукайте і знайдіть!!!
— Добре, — повагався якусь мить Триндюк, — спробую напихати дуркачів Самообороні Майдану. Вони все схавають, що я скажу. У Діда повно зброї, яку вони віджали у мусорів, а це — непорядок. Всю її треба здати.
— Давай, працюй…
— Працюю… — до себе, зітхнувши: — Тільки де ж та зброя? Може, вже продали? За автомат можна злупити тисячу баксів… Тоді де гроші?
Їх залишилось восьмеро — бійців, котрі пройшли Майдан від першого дня, котрі відбивали наступ «беркута» з тітушками 10–11 грудня, пройшли з боями Грушевського, відстояли Майдан і перемогли. Контужені вибухами гранат, опалені коктейлями, зі збитими до кривавого м’яса нігтями від бруківки, яку видирали з тротуарів, травмовані гумовими кулями, биті кийками, труєні газами і димом палених шин. Вони лупили тітушок, знищували ворожих снайперів… Вони були до кісткового мозку майданівцями… Тими, що ніколи не відступають.
Але зараз вони стояли зі зв’язаними руками, ошелешено дивлячись на Триндюка з його ново-навернутими у постмайданівську віру регбістами і просто не могли второпати, що відбувається?!
Дід прийшов до тями і також намагався опанувати себе. У нього була розсічена брова, розбитий ніс, з лівого вуха текла кров. Від важкого удару неймовірно боліла голова. Він глянув на Триндюка, що ховав погляд і запитав:
— Триня, що за розклад? На Майдані помінялася влада? Ти цілуєш в ясна тітушню?
Сотник рвучко підійшов до Діда і з розгону дав йому під дих.
— Де протоколи допитів? Де зброя і де гроші? — запитав він, кривлячи, як йому здавалось, люто губи.
— Протоколи… допитів… — хрипів, намагаючись вдихнути, Дід. — На кого працюєш, сука? Кому продався?!
Але знову отримав під дих і завалився на бік, безсило хапаючи ротом повітря.
— Маринуйте їх! — гаркнув Триндюк до регбістів, і ті накинулися на зв’язаних майданівців.
Глухі удари посипались на них з усіх сторін. Майданівці сприймали їх без криків від болю, зціпивши зуби і напруживши м’язи. Триндюк, вирячивши очі та пустивши слину, почав ногами бити Діда — по нирках, в голову. Сергій як міг, згрупувався і, втрачаючи свідомість, крикнув:
— Жеріть їх, Майдан переможе! Слава Ук!.. — і замовк, отримавши добротний нокаут носаком військового черевика в зуби…
Регбісти вміли бити і тримати удар. Їм подобалася гра, в яку запросив їх пограти Триндюк. Вони лупили професійно, із насолодою, зв’язаних хлопців. Але у них не було справжнього духу бійців. Зате дух був у цих восьми. Вони, почувши наказ свого взводного, ошаленіли. «Героям слава»! — відгукнулися на гасло командира.
І враз, мов баби, почали верещати регбісти — Бача з розгону головою влупив одного регбіста у голову. Той, мов підкошений впав на коліна, а потім — і на підлогу. Наступний регбіст кинувся до нього, але Бача втягнув живіт і коли той підскочив, надув його; вийшов такий удар живота, що той відлетів на кілька метрів і боляче гримнувся об стінку.