Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Малюк не мав таких фізичних даних, він вчепився зубами у вухо противника і вирвав його. За його прикладом пішли й інші бійці — відкушені носи, вуха, фаланги пальців майданівці випльовували в обличчя нападників. Це було боляче, несподівано і проти всіх правил! Хоча… Які тут можуть бути правила… Це був біль, шок, страх!
Одні регбісти відскакували, верещали, мов недорізані, у наступних бійці Діда видирали потрощеними зубами куски плоті — з одягом. Кров і вереск, мов на бійні, де ріжуть свиней. Бача натужився і розірвав пута на зап’ястях. Схопив будівельну арматуру, що підвернулася під руку. Він рубанув нею по руці регбіста, котрого не встигли порвати його друзі. Шкіра на руці репнула, тріснула кістка і з фонтаном крові вилізла гострим зламом назовні. Той заверещав божевільним матом.
Майданівець спокійно витягнув у нього з-за пояса ніж і почав звільняти своїх друзів від пут. Триндюк, побачивши криваву розв’язку цієї бійні, наче у пришвидшеному фільмі, відсахнувся від Діда і кинувся з кімнати униз по сходах. Скривавлені і перелякані, за ним кинулися до виходу і його тітушки. Їх підганяли залізними прутами з розібраних стелажів, майданівці. Декілька спортсменів, що розгубилися і відстали від своєї команди, перелякано забились у закуток, зі сповненими жаху очима дивлячись на бійців і затискаючи свої рани руками.
— Викиньте їх отсюдова нахуй і забарикадуйте вход у магазін, — наказав Бача і кинувся до Діда. — Всьо мясо, — кивнув на відірвані частини тіл, що валялись на підлозі, — в унітаз і вимийте пол з порошком, шоб сліда от крові не осталось. Одєжду — у мусорнік, переодіньтесь у чисте… Поки все…
Сергій був без пам’яті. Бача приклав вухо до грудей — серце билось повільно, з перебоями. Він знайшов під своєю лежанкою старенький телефон, який не відібрали ті тушки, і набрав номер Мишка:
— У нас тут весело, — захекано повідомив Бача. — Шукай врача, Дєд у хрєновом состояніі. Даже не могу представить, що з ним.
Мишко з групою підтримки досить швидко з’явився в магазині. Дід встиг прийти до тями і спроквола пояснив, що відбулося. Лікар, котрий оглянув його рани, сказав, що потрібна термінова шпиталізація.
— Діда нада заховать у якійсь больниці, — сказав Мишко бійцям. — Я це сдєлаю, токо йому нада буде охрана. Вранці я доповім про те, що тут случилось у штаб. Тільки Триня має там серйозне вліяніє. Вони з Майором ходили в обід з автоматами по штабу і тикали ними в пуза дєпутатам. Показували, хто тут главний…
— Не можу зрозуміти, — спроквола промовив Дід, — на кого вони працюють? Для чого їм Логопед з Мопедом? Чому менти?
— Я спробую в етом разобраться, — знизав плечима Мишко. — А поки твоїх людей ми отсюда виводимо — всіх. Єслі Триня вже зв’язався з мусорами, він і цей шанс іспользує, шоб з нами розправиться. Ми должни триматься кучі.
Тим часом у бутік стали повертатися бійці взводу, що жили в Києві, або зупинилися тут у родичів чи знайомих. Вони не на жарт були стривожені, терміново екіпірувалися у свої бронежилети, камуфляжі і стиха переговорювалися про те, що «в українців завжди так — тільки перемогли одного ворога, з’являється ворог з числа своїх»… Підтягувались і їхні близькі друзі, союзники з різних сотень, сотники, взводні, рядові бійці. Всі були обурені, бо добре знали, хто такий Триндюк і чим він займався на Майдані, а також знали Діда. І цінували його. Невелику площу біля магазину заповнило кілька сотень бійців, налаштованих агресивно. Мобільні групи по Майдану стали шукати Триндюка з Майором, але тих і слід прохолов.
Вдосвіта, коли напруга досягла свого апогею, і сонні журналісти почали тягнути камери, щоб розповісти про перші розборки між майданівцями, туди прибігли керівники самооборони, депутати, клерки зі Штабу Революції. У коротких переговорах з невдоволеними, від імені яких виступали Бача з Мишком, було вирішено відкласти всі негативні емоції і з’ясовування стосунків на кілька днів і провести їх між собою, за зачиненими дверима, щоб не виносити сміття з хати. Цього дня, у п’ятницю, мали відбутись перші похорони Небесної Сотні.
Так минула перша доба після перемоги Майдану. Довга доба. Важка. Зі свіжою кров’ю, з новими героями та антигероями. З новими політичними авантюристами та їхніми жертвами.
Невдовзі після цих подій Матроскін і Малюк пішли в армію.
Малюка призвали першим, оскільки «пригадали», що він — професійний військовий і у разі російської агресії цілком може виконати роль «гарматного м’яса». Перед ним ніхто не вибачився за те, що викинули з війська, до ладу не обмундирували, так що у 2014 році йому довелося воювати у берцях, більших на три розміри; він так і пройшов війну у майданівській «британці» і «балаклаві»; виходив у них з оточення з території Росії і виводив свою роту. Батьківщина не оцінила належно цього. Він звільнився з армії через важкі контузії і вийшов на пенсію за інвалідністю у 34 роки. Але перед тим «чесно» майже рік доводив, що він брав участь у бойових діях, що підривався на фугасах не на вінницькому полігоні, а у «зоні проведення АТО».