Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Да я и не особо беспокоился… — його погляд зачепився за шлюшку, що стояла, очікуючи рішення клієнта.
Єгор оцінив її ще раз, але враз відігнав цю думку і запитав:
— Пацанчики есть?.. Студентики? Поджарые?
Адміністратор з розумінням покивав.
— У меня такой стресс… — пояснив свій вибір і вдихнув на повні груди повітря. — Мне эмоции нужны, понимаете? Вот… Чтобы… — він не знаходив слів, але хотів, щоб адміністратор раптом не подумав, що він того… ну… любить порозважатися з хлопчиками… Це ж не Відень… — Вот просто хочется для души!
— Я все прекрасно понимаю, — адміністратору насправді було байдуже, він і не таке бачив. — Сейчас подберем.
Взяв під лікоть дівчат, щоб вивести з vip-ложі, але Єгор враз передумав і сказав:
— А этих тоже… оставь пока…
Тільки той зібрався піти, Єгор притримав його за рукав і сказав:
— И принеси мне пару бутылок ликера, так, чтобы никто к ним не прикасался… И еще… Позвони мне на днях, надо поговорить, есть дельце… — озирнувся на охоронців, котрі стали почувати себе надто вільно і часом ставитися до нього по-панібратськи. Особливо після того випадку, в ангарі….
— Понял…
— Надо одну проблемку решить…
— Не вопрос, решим…
Блідий-старший вранці сидів у своєму кабінеті розгублений і злий. Єгор знову зник. Йому вдалося обманути охорону. Тепер він може гуляти кілька днів, неконтрольовано. Востаннє він так зривався десь наприкінці лютого, після революції. Схоже, йому потрібно шукати нового лікаря. Методи професора Ґалля перестали діяти. Мабуть, через те, що Єгор надто тоді переймався цією революцією, переживав… Ще й учора сказали, що його підозрюють у фінансуванні антимайдану… А як дитині не переживати через таке звинувачення, ще й перед виборами? Як час збігає… здавалося, щойно з тими тітушками розібрався — Мопедом і Логопедом, аж тут… Він подивився на перекидний календар на стіні і пересунув рамочку на 27 серпня 2014 року… Через два місяці парламентські вибори…
Ще й ці вибори… Через них день учора видався непростим…
Ось здавалось би… війна… Щодня похорони… похорони… похорони… Тисячі солдат — чи то наступають, чи то в оточенні, Луганськ чи то звільняють, чи то здають… У Іловайську — що це було? Чому настільки були розтягнені комунікації, що ворог зумів оточити тисячі наших солдатів? Як там опинилася російська армія? Розвідка цього всього не знала і не бачила??? Маріуполь вже взяли сєпари чи не взяли? Каша в головах від чуток, пліток, від того, що в Інтернеті та того, що показують пропагандистські канали України і РФ. Але завжди у новинах на першому місці вісті з іншого фронту — передвиборчого. А у ресторанах — гульня на повну котушку.
В улюбленому ресторанному комплексі Василя Мироновича на новообухівській трасі і вчора був аншлаг. Ну, звісно, аж дуже веселої музики не звучало, та все ж п’яненький народ активно гоцав під «Івасюка». Їм пилося у два горла, жерлося в чотири. Що за публіка? Судячи з номерів авто під рестораном — «сироти», «біженці» з Лугандона, а також на бідніших машинах — коротко стрижені пузаті дядьки, схожі на штабістів.
А на другому поверсі, у затишку кабінету, вечеряли стримано; публіка відома — 64-й розмір, Чикатило, Мордань, Бас та інші «рєшали».
— Да ну нахуй твоего Егора, иди сам, че ты его сунешь. Он же проблемный, — бубнів Бас, заливаючи в себе чарка за чаркою віскі. — Бестолковый он у тебя…
— Це ще чим? — ображався Блідий. — Бізнес у нас, до речі, процвітає. І ціни ми тримаємо низькі. Так би мовити, про народ думаємо…
— Если он такой умный, какого хуя связался с антимайданом? Зинченкой? — не вгавав Бас. — Сколько он денег туда вкинул? Сколько титушек привез?
Чикатило поправив на носі окуляри і сказав слова на захист Єгора:
— Це все домисли. Ми йому сказали підтримувати стосунки з «Маріїнським парком», щоб мати звідти більше інформації. Це була класична розвідувальна схема.
— Ахуєть! — відкинувся на спинку крісла Бас і махнув рукою.
— Та є питання до Єгора, є, — озвався депутат з підленькими вусиками. — він не те, що безтолковий, він не вміє маневрувати. Він постійно робить одні й ті ж помилки. Товче лобом в одну точку… Це принаймні нерозумно.
— Чому? — знизав плечима батько. — Вода камінь точить. І таким чином він всього досягає. Не одразу, але…
— Та, блядь, — не вгавав Бас, — он даже не мог своего конкурента прибрать! Киллера не смог нормального заказать! Правильно организовать ничего не смог, когда убирали его охранников! И вопрос: нахуя это было делать?!