Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— А я готов рискнуть, и признаюсь, как человек чести, — сказав товстун, — мне плевать, кто был на каком антимайдане. Мне просто власть нравится! И теперь у меня появился шанс, — і черконув щось розгонисто на серветці. — Кстати, — до Блідого, — я лично с Егором отбивал атаки «Беркута» на Грушевского. И у меня есть свидетели. Если надо, они это подтвердят.
— А мене Єгорка виносив на плечах з-під обстрілу, — заявив Чикатило. — Якщо треба, я дам клятву на Біблії, що саме так і було. Це наші діти, і ми не маємо права втягати їх у наші справи.
— Ахуеть! — відкинувся на спинку крісла Бас. — И эти люди нас ведут в Европу! Что только у вас в голове?!
— Даремно ви так… Сімейні цінності, — пробурмотів вусатий депутат. — Це так по-європейськи…
«На круги своя»
Черговий по взводу Діда сидів перед зачиненими дверима магазину і грав на телефоні в кульки. Щойно всі, хто залишився у взводі, пішли спати на другий поверх. Більшість із групи розійшлися, роз’їхались по домівках, Мишко повів своїх патрулювати Лівий Берег. У приміщенні залишилося всього восьмеро бійців.
Біля чергового на журнальному столику парувала свіжозварена кава у високій чашці, диміла цигарка у попільничці, густий дим рівною цівкою піднімався на рівень пластикових пляшок з водою і розсіювався. Було якось затишно і незвично, тиша аж дзвеніла у вухах. Після триденних боїв навіть приглушене хропіння Бачі на другому поверсі віяло блаженним, бажаним спокоєм.
Хтось постукав у двері. Черговий підійшов до них і побачив двох майданівських сотників — Триндюка та Майора. Перший був малий і клишоногий, з опухлою пикою, другий — такого ж «формату», але з хитрими різкими очима. Охоронець запитально кивнув до них, мовляв, що треба. З вулиці приглушено долинули слова Триндюка:
— Принесли Діду документи зі штабу Революції, — показав пакет із паперами і відвів погляд убік.
— Зараз його покличу, — крикнув черговий так, щоб його почули візитери.
На що Триндюк замахав руками:
— Нехай спить, він нам не треба, візьми пакет, передаси йому вранці!
Черговий якусь мить повагався і відчинив двері. Несподівано Триндюк вхопив його за руку, потягнув на себе так, що хлопець не встиг і писнути. Тут він опинився у міцних руках Майора. Той прикрив йому рукою рота і передав своїм бійцям. Цих бійців було не менше двох десятків — група регбістів, що тільки нині в обід приїхала на Майдан. Вони були одягнені у спортивні костюми, озброєні битками, погано розбиралися в тому, що насправді тут відбувається і хто кому тітушка. Тому дивилися на Триндюка і Майора, як давні шумери на героїв епосу про Гільгамеша — з патетикою та повагою. Їхні накази хлопці виконували без зайвих роздумів.
— Так, пацанчики, — наказав Триндюк, — вриваємося, лупимо всіх, не жаліючи, без розбору. Вони десь у підвалі тримають заручників. Заручників випускаємо, передаємо мені. Зрадників — до нас на сповідь. Далі ми з Майором самі розберемося. Все, що знайдете — комп’ютери, бронежилети, форму — все ваше. Гроші, зброя — нам. Вперед!
Свіжоспечені «майданівці» кинулися виконувати його наказ.
Дід уперше за кілька днів спокійно заснув. Не було ні вибухів, ні гулу Майдану, ні пострілів, ні тріскотні феєрверків. Тихо і затишно. Та враз — знизу долинув подзвін розбитої чашки, дзенькіт металевої попільнички, що впала на кам’яну підлогу, а за ними — гуркіт черевиків на сходах. Він второпав, що зарано віддався спокою, з окриком: «Тривога!» підхопився з лежанки і увімкнув світло. Хлопці спросоння не зрозуміли, що сталося, зірвалися зі сну, сонно кліпаючи. Тільки й побачили, як у кімнату зі зловісним мовчанням вриваються тітушки і накидаються на них із матюками та побоями. Сили були нерівні — за кілька хвилин їх усіх збили з ніг, зв’язали за спинами руки і поклали обличчями на підлогу.
Знизу було чутно, як хтось виламує двері до підвалу і наказує полоненим виходити.
— Ви хто?! — роздратовано прохрипів Дід, намагаючись підняти голову.
Але незнайомець уміло врізав йому кулаком по голові, гаркнувши:
— Заткнись, падло!
Світло у його свідомості миттєво виключилось після глухого, мов бубен, удару по мізках.
Триндюк з Майором — взагалі окрема категорія майданівців. Мутна. Звідки вони прийшли і куди зникли потім — мало хто знає… Якщо перший був просто скупим і ласим до грошей, то другий постійно підганяв йому «теми», на яких можна було заробити. Він був слизьким, брехливим і підлим. Він був настільки безпринципним, що міг би стати прототипом будь-якого негативного персонажа в мильних мексиканських серіалах. Принцип насрати на порозі, подзвонити у двері та з невинним поглядом попросити папірець, щоб витерти дупу — ось це про нього. І все — заради грошей.