Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Спочатку вони з Триндюком крали з майданівських складів одяг, продукти харчування, ліки, гроші… А потім, вже після перемоги Майдану, вони спочатку грабували будинки можновладців Януковича, а потім серйозно зайнялися мародерством у зоні проведення АТО.
Зараз ці двоє — сотник із заступником стояли на вулиці перед магазином і чекали, чим закінчиться їхня «акція». Чи зможуть свіжі бійці «покласти» втомлених і нечисельних майданівців. А коли ті почали виводити з підвалу сонних тітушок, з підворіття підійшов до них низенький типок із небритою пикою, привітався з кожним за руку і поцікавився: «Що там»?
— Розбираємось, — сказав Триндюк, відводячи погляд.
— Машина вже чекає, — повідомив типок. — Всю шелупонь — притримайте, хай дадуть свідчення проти Діда, а потім — копняками в сраку розігнати. А Логопеда з Мопедом зараз же садовимо у машину наших благодійників. І всі щасливі, всі сміються…
Майор згори донизу глянув на типка і наче дитині пояснив, чітко карбуючи слова:
— Вони їх отримають тільки в обмін на бабки. Баш на баш. Ніяких «потім», ніяких «завтра»… З вами, мусорами, тільки зв’яжися…
— Ти бачив бабло? — запитав Триндюк у типка, туплячи погляд у землю.
— Бачив. Тридцять штук баксів, як і домовлялися, — повідомив коротун.
— А може всіх заберуть? — цілком серйозно запропонував Майор, — по п’ятсот баксів за рило. Для чого їх «за так» відпускати?
— Та вони їм нафіг не потрібні, — махнув рукою коротун. — А ці двоє — наші люди, працювали на антимайдані під прикриттям…
— Та нам до лампочки, — грубо відказав Майор. — Бабки неси і забирай товар…
Коротун пішов і скоро повернувся з пакетом, в якому було замотано кілька пачок доларів. Майор без зайвої скромності розірвав пакет, привселюдно переглянув, чи це бува не лялька і поклав у свою товсту наплічну сумку. Коли відкрив, у ній було помітно десяток мобільних телефонів, кілька гаманців, жмут скручених золотих ланцюжків.
Куций мент зиркнув на це, якось знехотя посміхнувся і махнув рукою. До них приєдналося троє міліціонерів у формі з течками. Усім своїм видом вони показували, що готові працювати — проводити допити, писати протоколи. «Все по закону, Все по закону», — аж волали їхні напружені рильця, зважаючи на ранкову перемогу майданівців.
— Спочатку ми, — сказав їм Триндюк і вайлувато підійшов до тітушок, котрі із нерозумінням стояли, збиті в купку під суворими поглядами дужих регбістів.
— Вас били? — запитав у них.
— Нет, нет, нет, — знизуючи плічми, відказали полонені.
— Скажете, що били, — наказав їм. — Скажете, що Дід особисто бив вас по нирках валянком з піском. Менти самі зроблять такий речовий доказ. Скажете, що погрожував і обіцяв втопити у Дніпрі… А ще вимагав викуп у ваших родичів. Зрозуміли?
— Так, так, так, — розгублено відповіли тітушки.
— Не бійтеся, пацани, скоро вас випустять на волю, — посміхнувся і відвернув погляд, — завтра будете вдома…
За ним підійшов куций мент і з групки тітушні забрав двох — Мопеда з Логопедом та повів їх у мікроавтобус, що стояв неподалік метро «Театральна».
— Все нормально? — запитав коротун.
— Спасибо, командир, — буркнув Логопед. — Думал, нам уже все, кранты…
— Я уже представлял себя з камнем на шее на мосту Патона, — зізнався Мопед. — Как тебе удалось нас освободить?
— Часто гроші творять справжні дива. А великі гроші — великі дива, — посміхнувся. — А в нашому випадку і невеликі гроші перетворюють кришталево чистих майдаунів на справжніх членів партії регіонів…
Коротун дістав цигарки, пригостив колег, чиркнув сірником, дав прикурити.
— Ну, таке, — продовжив думку. — Своїх ми не кидаємо, особливо, коли такі цінні кадри потрапляють у лапи майданутих…
— А что дальше? — запитав Мопед. — Думаю, это не конец, они так просто это не оставят… Всех нас будут искать еще долго и нудно.
— Тим більше, — зітхнув Логопед, — є за що… — враз у нього прорвалось: — Как можно было так бездарно проиграть этим майданутым дебилам?! Как?! Как мы, вооруженные и экипированные, могли сдать страну нескольким тысячам оборванцев с битами?!