Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Тихо! — шикнув на нього Мопед. — Тут бродит полно этой швали…
Назустріч ішов невеликий загін майданівців. Схоже, поверталися з патрулювання, — були такі втомлені, що ледь волочили ноги. Менти всіх мастей поховалися, а за порядком хтось мав наглядати. Цю роль і взяли на себе повстанці.
— Новая власть… — просичав під носа Логопед.
— Слава Україні! — привітався з ними мент-коротун і привітно махнув рукою.
— Героям слава! — бадьоро відгукнулись майданівці, одразу підтягнулися, збадьорились і жвавіше покрокували до своїх наметів.
Коли вони розминулися, Мопед полегшено видихнув:
— Ну, ты даешь, командир… Я чуть в штаны не обделался. У меня от этих криков может начаться психоз.
Нарешті вони підійшли до бусика і сіли в нього. У салоні їх чекав незнайомий чоловік, судячи з вигляду, військовий — підтягнутий і дещо зверхній. Мопед чомусь одразу вирішив, що він — полковник ФСБ і зрадів. «Полковник» говорив із відчутним московським акцентом:
— Не сегодня-завтра вас объявят в розыск. Но мы можем вас спрятать. Сначала в Крыму, а потом — в России. Можем вас принять на службу в полицию российской федерации. С вашим опытом и послужным списком у вас есть возможность получить приличные должности и зарплаты…
— А семьи? — поцікавився Мопед.
— Мы все устроим. Они уедут в Крым вслед за вами. Полковники Коряк и Кусюк, донецкий «Беркут» уже там. Согласны?
— Я — да, — відповів Логопед, — мне этот Майдан с атимайданом во где, — провів рукою по горлі. — Ненавижу!
— У нас особого выбора нет, — зітхнув Мопед. — Я с вами.
— Бумаги по нашему сотрудничеству подпишем уже там, — вирішив чоловік з московським акцентом. — Сейчас прокатимся по Киеву, еще людишек соберем и — в теплые края. Да, мужики?..
— Я пас, — реготнув з переднього сидіння мент-кордупель. — Нас и здесь неплохо кормят. А вам удачи! — і вийшов з машини, важко гепнувши дверима.
За ним вийшов і «полковник», махнувши рукою до вчорашніх тітушок, мовляв, сидіть, не виходьте.
— Вот такая многоходовочка, — сказав він стиха коротуну. — Звони к Василию Мироновичу скажи, что с этими двумя решили, пусть Егорка не волнуется. Что касается людей из «Оплота», то они исчезли где-то во Франции. Были бы живы, мы бы знали об этом. Похоже, Жалий с ними удачно разделался. Мы его недооценили.
— Василий Миронович в долгу не останется… — закурив коротун. — В случае чего, к нему можно обратиться…
— Я похож на человека, которому может понадобиться чья-то помощь? — стримано розсміявся «полковник». — У нас есть кому о нас позаботиться. Наш папа Володя нас в обиду не даст… Ни-ко-му! И самое главное… Я пока сворачиваю здесь свою работу, вывожу документы, картотеку… Спасибо тебе за помощь и сотрудничество. Бабки буду и дальше кидать тебе на карточку… Думаю, мы еще поработаем.
— Тебе тоже спасибо… А ребята хорошие, надежные. Не боятся грязной работы. Их еще чуток подучить, станут отличными «спецами».
— И не сомневайся, подучим…
— Да, — пригадав кордупель, — есть у меня еще один гнилой журналистишка — некто Юра Кот. Весь в долгах, как в шелках. Набрал кредитов на несколько сотен тысяч, а отдать, сам понимаешь…
— Тот, что вел концерт на антимайдане, а после его отметелили майдауны?
— Да никто его не бил. Хотел Юра сделать себе рекламу… И то не получилось…
— Говоришь, говнорупор антимайдана? Да заберу. Потом. Пусть пока страху набирается от биндер… Говнистее будет, — заржав на пару з кордуплем. — Нам такие нужны, чтобы гавкать по ящику…
Знову пореготали і на цьому розпрощалися.
Тим часом у революційному бутіку «Ля Муроль» ролі дещо помінялися. Майора не цікавили ці розборки, він розвернувся і пішов у Київраду, де мав облаштовану з комфортом кімнатку. Регбісти одягнули форму, яку забрали у майданівців, натягнули на себе бронежилети, розгрузки, ліхтарики, ножі і тепер хизувались один перед одним своїм бойовим виглядом і мобільними телефонами, які відібрали у хлопців. Триндюк разом з ментами брали свідчення у затриманих тітушок. При чому сотник разом зі слідчими самі вказували, що їм говорити. Правоохоронці здивовано, але слухняно все це записували, шиючи справу Дідові про самоуправство та інші статті.
— А для чого він вас бив, погрожував? — раптом поцікавився один слідчий. — Чого добивався?
Тітушка з Одеси, Єнот, схоже, був найговіркіший, тому бовкнув:
— Ми йому розповідали про все, що у нас було в Маріїнці… Про наших спонсорів, хто кого вбивав там…