Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— Він хотів, щоб тобі давали заспокійливе.

— А свою причетність до аварії визнав чи ні?

— Він не казав, що просив когось стріляти тобі у шини, але повідомив, що трапилося саме це. Як би ще Ерік дізнався? Коли я згодом довідалася, що він планував сісти на трон, то прийшла до висновку: Ерік таки надумав повністю прибрати тебе. Коли ця спроба провалилася, здавалося цілком логічним, що його наступним кроком буде — тримати тебе якомога далі аж до коронації.

— Я не знав, що мені прострелили шину, — сказав я.

Обличчя Флори змінилося. Вона підхопилася.

— Ти сказав, ніби знав, що це була не просто аварія — хтось намагався тебе вбити. Я вважала, що ти знаєш подробиці.

Уперше за тривалий час я знову опинився на слизькому. В мене залишалися рештки амнезії — певно, це назавжди. Мої спогади про події за кілька днів до аварії були досі змазаними. Лабіринт відновив втрачені спогади про все моє життя аж до тієї миті, але травма, здається, знищила частину образів подій, що безпосередньо передували їй. Не такий уже й рідкісний побічний ефект. Радше, органічне пошкодження, а не простий функціональний розлад. Я тішився, що зміг повернути все решта, тому не надто переймався втраченим. Щодо самої аварії і мого відчуття, ніби це не випадковість, то я пригадав постріли. Їх пролунало два. Можливо, я навіть мимохідь побачив постать із гвинтівкою — але запізно. А, може, це звичайнісінька вигадка. І все ж більше скидалося на реальність. Щось таке крутилося в думках, коли я прямував до Вестчестера. І навіть тепер, коли влада в Амбері належала мені, я панічно боявся визнати, що мені бракує спогадів. Я вже блефував з Фіоною, маючи значно менше карт на руках. Тож наразі вирішив дотримуватися виграшної комбінації.

— Я був не в тому стані, щоб вилазити й дивитися, по чому саме вдарило, — сказав Флорі. — Почувши постріли, утратив контроль. Мені спало на гадку, що потрапили в шину, але не міг знати напевне. Я поставив це питання тільки тому, що хотів дізнатися, звідки тобі відомо, що поцілили саме в шину.

— Я ж сказала, що Ерік розповів мені про це.

— Мене трішки збентежило те, як саме ти сказала це. Прозвучало так, неначе ти знала всі подробиці ще до того, як він зв'язався з тобою.

Вона похитала головою.

— То вибач за мій недолугий синтаксис, — відказала вона. — Так іноді трапляється, коли дивишся на подію постфактум. Тож мушу заперечити те, на що ти натякаєш. Я не мала нічого спільного з тією справою і не знала, що трапилося, раніше повідомлення.

— Оскільки Еріка більше нема з нами, він не зможе ні підтвердити, ні заперечити щось. Доведеться просто прийняти це на віру, — сказав я, — поки що, — наголосив, щоб їй ще більше хотілося захищатися, щоб відволікти її увагу від можливих промахів, у словах чи діях, з яких вона могла відчути дрібну тріщинку в моїй пам'яті.

— А ти не з'ясувала згодом, хто ж був тією людиною з гвинтівкою? — запитав я.

— Ні, — відповіла Флора. — Найімовірніше, якийсь найнятий головоріз. Зрештою, не знаю.

— А тобі, бува, не відомо, чи довго я залишався непритомним, перш ніж мене знайшли та відправили до шпиталю?

Вона знову заперечливо похитала головою.

Щось мене хвилювало, але я все ніяк не міг встановити, що саме.

— Ерік не казав, коли мене відвезли до лікарні?

— Ні.

— Коли я був у тебе, чому ти вирішила прогулятися до Амбера, а не скористатись Еріковим Козирем?

— Не могла достукатися до нього.

— Ти б могла зв'язатися з кимось іншим, щоб доправили тебе, — зауважив я. — Флоро, перконаний, ти брешеш мені.

Насправді то було лише випробування — я хотів перевірити її реакцію. Чому б і ні?

— Щодо чого? — запитала вона. — Я не могла ні до кого достукатися. Всі були чимось зайняті. Це маєш на увазі?

Вона ретельно розглядала мене.

Я підвів руку і вказав нею на сестру. Тієї ж миті за вікном, якраз позад мене, сяйнула блискавка. Мене охопило тремтіння, повітря злегка трусонуло. Пролунав потужний гуркіт грому.

— Твій гріх — бездіяльність, — спробував угадати я.

Флора прикрила обличчя руками і залилася слізьми.

— Я не знаю, про що ти! — благала вона. — Я відповіла на всі твої запитання! Чого хочеш? Не знаю, куди ти їхав, хто в тебе стріляв чи коли саме це трапилось! Я знаю лише факти, які й виклала тобі, нехай йому дідько!

Або вона говорила щиро, або цими засобами її не розколоти, зрозумів я. У будь-якому разі лишень гаяв власний час і більше нічого корисного роздобути таким чином не міг. А крім того, краще б мені вже відійти від питання аварії, перш ніж сестра почне надміру міркувати про важливість тієї пригоди для мене. Якщо в цій історії чогось і бракувало, я хотів першим дізнатися, чого саме.

— Ходімо зі мною, — мовив я.

— Куди?

— Хочу, щоб ти дещо ідентифікувала. Скажу, коли побачиш.

Вона підвелась і рушила за мною. Я повів її до зали показати тіло, перш ніж вона почує історію про Каїнову смерть. Флора доволі байдуже поглянула на тіло. Кивнула.

— Так, — мовила вона. — Навіть якби я не знала про нього, то з радістю підтвердила б для тебе, що знала.

Я пробурчав щось ухильне. Вірність родині завжди зворушувала мене. Не знаю, чи повірила вона тому, що я розповідав про Каїна. Але обставини, тотожні або нетотожні іншим обставинам, відігравали не таку вже й важливу роль. Я нічого не розповідав їй про Бранда, та й вона сама, здавалося, не володіла жодною новою інформацією. Коли я сказав усе, що мав, вона зауважила тільки одне: