Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
У цьому фрагменті соціальне становище в бюрократичній ієрархії зводиться до порожнього символу. Хоч система раніше була ідеєю-фікс для Попріщіна, який високий ранг ставив за найбільшу людську мету, довгий ланцюг розчарувань змушує його піддати сумніву законність цієї системи, тобто реальність. Звісна річ, нереалістично оцінюючи свої таланти та перспективи, Попріщін просто створює альтернативну реальність для свого ображеного «я». Його попередні надії на просування по службі були такими ж необґрунтованими, як і його уявне перетворення на короля: хоч він і наближався до сороківки, його службові обов’язки не пішли далі загострювання пір’я. Встановивши логіку перетворення — якщо селянин може стати вельможею, то такий дворянин, як він, у змозі зробити те саме й навіть більше — Попріщін дає раду своєму соціальному та сексуальному відхиленню шляхом «перетворення» на короля Іспанії. Після прочитання про вакантний трон короля Іспанії одного дня він оголошує: В Испании есть король. Он отыскался. Этот король я… Я не понимаю, как я мог думать и воображать себе, что я титулярный советник (ПСС 3, 207). Полишивши свою боротьбу з керівниками бюрократичних відомств, Попріщін підносить себе в суспільстві до голови держави. Його уявний вихід із російської системи рангів ставить його також поза часом: запис, який позначає його перетворення, датований фантастичним днем — Год 2000 апреля 43 числа.
В очікуванні прибуття іспанських депутатів новий «король» Іспанії якийсь час вирішує залишатись інкогніто. Суто для розваги він завдав собі труду одного дня з’явитися на службі й на загальний подив підписав офіційний документ Фердинанд VIII. Він переробляє свою службову уніформу на испанский национальный костюм (ПСС 3, 568, варіант 1. 18). Зрештою він потрапляє до божевільні, що уявляє переїздом до Іспанії. Брутальне поводження в цій установі спонукає Попріщіна замислитися над дивними народними звичаями в місці, яке він продовжує вважати Іспанією: його жорстоко б’ють і обливають холодною водою. Це випробування викликає низку подальших зміщень і трансформацій. Попріщін стверджує, що насправді Іспанія та Китай — та сама країна: Я советую всем нарочно написать на бумаге Испания, то и выйдет Китай. Він оголошує, що Місяць зроблено з сиру в Гамбурзі кульгавим бондарем і пророкує, що Земля незабаром сяде на Місяць. Він підозрює, що персонал божевільні, що його він вважає Інквізицією, мучить його через якусь французьку змову проти нього. Французи, своєю чергою, є маріонетками англійців: Англичанин большой политик…. Это уже известно всему свету, что когда Англия нюхает табак, то Франция чихает. (ПСС 3, 213—214). Іспанія зводиться в його мареннях до того, що кожен півень має під пір’ям. Зрештою, геть розбитий важким тягарем іспанської корони, Попріщін знаходить логіку для ще однієї трансформації, зосередивши увагу на кепській фізичній формі іншого правителя, чий відхід може звільнити ще одну керівну посаду: А знаете ли, что у алжирского дея под самым носом шишка? (ПСС 3, 561).
Міжнародний характер попріщінської шизофренії, схоже, нерозривно пов’язаний із дезорієнтуючою та тривожною багатокультурністю в гоголівському образі Петербурга, топосі цієї повісті. Національна ідентичність у мареннях Попріщіна постає невловною й оманливою: Іспанію годі відрізнити від Китаю: дії Франції стають наслідком англійських махінацій. Те, що мусить бути єдиним і цілісним — як тіла та народи — виявляється порізненим і фрагментованим. У цьому плані носи в цій історії пропонують особливу дивну метафору. Попріщін формує образ Англії як носа, який нюхає тютюн, до того ж експортуючи чхання за межі країни, до Франції. Його думка про те, що ніс знаходиться на Місяці, посилює характер цього зміщення — від міжнародного до міжпланетного виміру. Деконструкція Попріщіним рангу робить його порожнім символом, і він вдається до подібних операцій із націями. Їхнє об’єктивне існування у світі видається ілюзорним: Попріщін перестає вважати Іспанію країною, зводячи її до речі, яку має під своїм пір’ям кожен півень. Не існує жорстких кордонів поміж існуванням «себе» й «інших». Петербург виявляється беззахисним перед вторгненням іноземних сил — цей аспект гоголівського образу міста пізніше захопив Андрєя Бєлого. Околиці Петербурга забезпечують оперативну базу для підступних агентів чужорідності. Попріщін стверджує, що один перукар і акушерка затіяли всесвітню змову для здійснення перемоги ісламу в світі (ПСС 3, 210, варіант 568; у рукописній версії перукаря спонсорує турецький султан). Загалом, картина марень і обсесій походить із характеристики гоголівського Петербурга — розрізненого, багатонаціонального місця, що його ідентичності бракує органічності та самобутності, місця, де сили, ворожі до індивіда, намагаються знищити його.