Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Нині ж господар не зважав на «Славу Україні», яку вигукувала п’яна публіка, надто часто, наче кришнаїти мантру, а музиканти огидними педерастичними голосами увесь вечір виконували ліричні пісні Володимира Івасюка. Це було вагоме революційне досягнення для окремо взятого ресторанного комплексу.
Народ гуляв так, наче завтра — кінець світу. І не тому, що на Майдані — смерть і революція, яка невідомо, чим закінчиться, а тому, що так гулялось за легкі гроші, вже років п’ятнадцять. Відколи бандюки поступилися правом на гульбища українській «еліті».
Та не всі у цьому ресторані проводили час у веселощах та пиятиці. Десять каламутних типів у дорогих костюмах, що зачинилися у vip-залі на третьому поверсі, не гуляли, сиділи тихо. Було схоже, що там йдуть якісь переговори. Не даремно ж їх обслуговував сам господар з донькою. Вони подали на стіл спочатку холодні закуски і вина, потім принесли коньяк, горілку, віскі, а під них — смажених поросят, печених фазанів та куріпок, осетрину, ікру, багато зелені та солінь… Однак «дорогі костюми» мало цікавились їдлом, хіба так, для годиться, пробували на смак одну-другу страви. Говорили мало, перемовляючись стиха про свої справи, тільки постійно зазирали у свої айфони.
Новинні стрічки обновлювалися кожних півхвилини — повстання котилися всією Україною, колишні регіонали поспіхом переходили на бік інсургентів, палали міліцейські дільниці, прокуратури, люди штурмували приймальні регіоналів і комуністів, трощили їхні офіси… А у Криму місцеві антимайданівці вшановували загиблих беркутівців і з квітами зустрічали живих…
— Ничего не понимаю, — враз сказав один з присутніх, товстун 64-го розміру. — Я думал, даже мечтал… что майданутые начнут громить магазины, палить машины, грабить хатки наших коллег по парламенту… По крайней мере Богатыреву с Колесниковым, Царевым и некоторыми другими персонажами они должны были уже закатать в асфальт и станцевать гопака над трупами.
— Да-а-а… — протягнув інший, схожий на відомого маніяка Чикатило, — далеко нам до Європи. Французи вже спалили би пів-Парижа. Вони в цьому мастаки…
У нього було рідке волосся, акуратно зализане на бік і великі окуляри з товстими лінзами. Він сидів з опущеними плечима і підсліпувато переглядав власні фотографії на своєму айпаді. Здавалося, його більше цікавило те, як він виглядав на світлинах серед майданівців, ніж те, що відбувалося в країні. Схоже, його доля уже вирішилась і скоро він займе місце у якомусь прибутковому кабінеті.
— Тварі Божі… — озвався із закутку Блідий і обвів усіх переможним поглядом. — Вони не підуть далі… Нам немає за що турбуватися.
— Ваші слова та Богу у вуха, — із надлюдським зітханням промовив завжди непримітний депутат із підлими вусиками. — Нам потрібна стабільність і порядок. І першим ділом нові лідери просто зобов’язані мчати на поклін до Володимира Володимировича. Щоб пробачив нас нерозумних і не карав…
— Тогда Майдан их просто сотрет с лица земли, они ведь знают, кто такой Путин… Хуйло… — вирішив 64-й розмір.
— Таким тварям палец в рот не клади, — погоджуючись, протягнув басовито ще один із присутніх. — Беркута положили немало. Будь у них нормальный вожак, смели бы все, не хуже коммуняк в семнадцатом году. А так… Кто ими верховодит?.. Сеня, Пастор, Петя Дюшеска и Тягнибык… О Кличко вообще молчу… Те будут долго скакать под дудку Майдана.
— Тобто нам пощастило, що у них немає вожака, — вирішив депутат з підлими вусиками. — А був би, зараз не ми би тут долю країни вирішували, а вони. І гуляли б вони внизу, в ресторані під пісеньки Руслани…
— Ага, — погодився Чикатило, — і щогодини співали гімн, а попи виголошували свої проповіді. А далі знову, — фальшиво наспівав: — «Дикі танці-і-і-і, най-на-най-на»…
Компанія стиха розсміялась на це, а хтось із закутку стиха заявив:
— Не народ, а дебилы… Хорошо, что их хотя бы чуток держали в узде…
— Похоже, нам реально сегодня повезло. Счастье-то какое свалилось с неба… — сказав інтелектуальний басовитий тип. — А был бы у них свой Робеспьер, сами знаете, что было бы сейчас с нами.
— Пацаны! — раптом вигукнув 64-й розмір, відірвавшись від айфона. — Захарченко стал на лыжи, с утра не появлялся на работе и не отвечал на звонки. Так же исчез Арбузов, Клименко… Азаров тоже исчез. Антимайдан разбежался, кто куда. Их вожаки испарились. Похоже, крысы побежали с дырявого корабля Яныка. С чем нас всех можно поздравить.