Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

На думку сучасного швейцарського дослідника Г. Ріца, популярність Пшибишевського була «заснована на його діяльній ролі посередника між західноєвропейською культурною спадщиною, частково Ніцше і його життєвою філософією надлюдини, і Росією. Пшибишевський став чимось на зразок двійника Ніцше…. Його типове для свого часу «мистецтво нервів» повинно було впасти на особливо благодатний ґрунт там, де публіка виховувалась на Достоєвському»[601]. Раннє згасання слави Пшибишевського у берлінській богемі, де провідну роль відігравали Стрінберг та Мунк, Г. Ріц пов’язав з його слов’янським походженням: причини витіснення польського письменника з активного літературного життя між Берліном і Віднем наприкінці 90-х років свідчили, на його думку, про «негативний культурний стереотип поляка в Німеччині». У Кракові «німець» Пшибишевський існував після 1898 року як «імплантат ззовні», його сприймали «як факт відчудження польської культури і насамперед польської мови»[602].

Космополітична «скорбота» Пшибишевського супроводжувалася явною психосемантикою злого блазня, патологічного варвара-політеїста, що контрастувала з національними аристократичними світоглядними пошуками тодішніх західноєвропейських митців на зразок Г. Гессе. Своїми ненаситними пристрастями розбурханий демонічний новоромантик Пшибишевський тримав у напрузі поетів і жінок, пов’язуючи друзів і знайомих зі своїми страшними психопатологічними експериментами. Він став ідеологом ряду злочинів, зокрема провокатором самогубства молодого поета С. Кораба Брозовського і довголітньої коханки, матері його дітей М. Фердерер, смерті культової фігури скандинавської і берлінської богеми, а також його дружини — Д. Йуель. Пшибишевський зі своїм юним другом Емеріком спланували у 1901 р. вбивство Дагні у Тифлісі, куди він відправив її з малолітнім сином (згодом цей син буде програний ним у карти)[603]. Пшибишевський був ініціатором інцестного зв’язку зі своєю дочкою — талановитою письменницею Станіславою Пшибишевською, і буквально погубив її. Невипадково провідні письменники польського модерну С. Віткевич, В. Гомбрович та Б. Шульц вважали Пшибишевського плебеєм і блазнем. Польська аристократія викидала його зі свого середовища за тією самою психологікою, за якого зрікалася свого часу консервативна Англія амораліста Байрона.