Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Психоаналітичне тлумачення істеричного конфлікту сформувало поняття психосексуальності як синтезу сексуального і психічного. Психічний аспект сексуальності відокремив психоаналіз від психіатрії, звертаючи увагу на душевний фактор життя людини. У зрілих своїх працях Фройд задля відокремлення психосексуальності від сексуальності вживав поняття «Ерос». Адже психічний вияв сексуальності (з допомогою фантазій, уявлень тощо) був характерною ознакою людської природи. Сексуальна функція у психоаналізі пізнавалася цілісно з любовною. Аналізуючи формування статевої мужності та жіночості, Фройд вказував, що лише єдність сексуальності і любовного руху становить «нормальну єдність любовної функції»[616]. Це було теоретичним осмисленням проявленого конфлікту.

Якщо З. Фройд у становленні особистості виходив з органічного поєднання сексуальності та любові, то О. Вайнінгер у своїй праці «Стать і характер» (1900), реагуючи на брутальність сексуальної революції, радикально роз’єднував їх на користь аскетичної любові. З позиції філософського мазохізму Вайнінгер відстоював чисту любов, а сексуальність назвав похіттю, брудом і брутальністю: «Є тільки одна любов, поклоніння Мадонні. Для статевого акту існує вавилонська блудниця»[617]. Аскетичний ерос був однією з провідних альтернативних ідей національних філософських мазохістів. Ідея чистої любові у світогляді національних мислителів опонувала ідеї агресивної імперської сексуальності. Національний істеричний конфлікт був реакцією на спокусу, яка фіксувала метання між моральною традицією і модерною аморальною пропозицією.

Як відомо, з погляду психоаналізу, типова відмінність статей полягає у різному вияві Над-Я: у мужньому типовому вияві воно має стійку моральну позицію, у типовому жіночому — слабшу. Різна інтенсивність Над-Я, пов’язана з відмінним онтогенезом, обумовлює продуктивну структуру любовних чоловічо-жіночих стосунків. Як зауважував О. Вайнінгер, критерієм мужності для жінки є те, що чоловік сильніший від неї духовно, тобто типову жінку приваблює чоловік, мислення якого їй найбільше імпонує, адже несвідоме в жінки прагне до висвітлення, отже, до свідомого в чоловіка. Перетворювати несвідоме у свідоме — така, на думку Вайнінгера, «статева функція типового чоловіка стосовно типової жінки, яка є для нього ідеальним доповненням»[618]. Відповідно духовна авторитетність мужчини на противагу жіночій невизначеності діє на жінку також як статева ознака, тобто спокушає до сексуального бажання[619]. До речі, ще Арістотель охарактеризував природу чоловічого принципу як оплодотворяючу, формуючу, як активну функцію, функцію Логоса, а жіночого — як пасивної матерії. Яскравим підтвердженням впливу естетики чоловічої свідомості щодо несвідомої себе жінки став на порубіжжі психоаналітичний сеанс. Великі провали у пам’яті, коли витіснялося і забувалося несвідоме, гріховне бажання, були характерними ознаками істеричності. У зв’язку з цим аналітик виконував свідому провокацію, допомогаючи жінці-істеричці сконструювати історію власного несвідомого життя, достовірно відновити в ньому втрачені причинно-наслідкові зв’язки. Успішне закінчення психоаналізу означало появу справжньої, послідовної та ясної історії психічного життя жінки, народження її мужньої (свідомої) суб’єктності. За дослідженнями Фройда психоаналітична акція мала практичну мету — ліквідацію істеричних симптомів шляхом заміни їх на свідоме мислення, і теоретичну — позбавлення об’єкта будь-яких недоліків у роботі пам’яті[620]. Так, психоаналіз виявляв велику цінність індивідуальної і національної пам’яті, що забезпечувало істинне знання людини (нації) про себе саму.