Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Те що ніцшівська філософія життя сформувалася під впливом садомазохістської ерогенності, свідчить тлумачення Ніцше статевої проблематики. На порубіжжі українське моделювання мужності і жіночості займало провідне місце у модерністських пошуках, спровокованих піком сексуальної революції, і було спрямоване в бік нарощування свідомості. Протилежну настанову демонстрував Ф. Ніцше: модерний чоловік повинен був думати про жінку «тільки по-східному», «сприймати жінку як майно, як власність, яку треба тримати під замком, як щось призначене для служіння, що досягає досконалості лиш у цьому служінні»[590]. Жінка, розучившись боятися чоловіка, вважав Ніцше, виродиться як стать. Він радикально засудив національних модерністів, які прийняли позицію нарощування жіночої свідомості (за аналогією до психоаналізу З. Фройда). «Звісно, — писав Ніцше, — не бракує тупологолових прибічників та розбещувачів жіноцтва серед учених ослів чоловічої статі, які радять жінці таким шляхом позбутися жіночості й наслідувати всю ту глупоту, на яку хворіє європейський «чоловік», європейська «чоловічість», і хотіли б принизити жінку до «загальної освіти», навіть до читання газет і політиканства»[591].
У 1886 р. він, рефлексуючи над можливими наслідками того, що жінка стане новим суб’єктом культуротворчих процесів, висловив свій песимістичний прогноз, згідно з яким «окультурення» жіночого «варварства» спричинить появу замість природної у своїх інстинктах жіночості — жіночості істеричної, не здатної народжувати здорових дітей. Зміцнення «слабкої статі» за допомогою культури (через духовний пошук стримування злочинних інстинктів) Ніцше вважав модерною оманою: «Немов історія не вчить нас найпереконливішим чином, що «окультурення» людини та розслаблення (саме розслаблення, роздрібнення, захиріння сили волі) завжди йшли пліч-о-пліч…». Вважаючи, що розум ворожий життю, що він деформує і патологічно викривляє його, Ніцше бачив перевагу жінки над чоловіком в її натурі, яка «натуральніша» за чоловічу. Цю натуральну варварську жіночість він культивував з допомогою демонічної метафори небезпечної і прекрасної кішки, яка відсилала до образу Лу Саломе («її справжня, хижацька, підступна грація, її тигрячі кігті під рукавичкою, її наївність в егоїзмі, неприручувана внутрішня дикість, незбагненне, неохопне, невловне в її пристрастях і чеснотах…»[592]).
На основі культивованої ерогенності Ніцше чітко розмежував чоловічу і жіночу волю до влади через чоловічий інстинкт як спрямований садистськи, а жіночий — як мазохістськи. Модерна філософія статі передбачала зміцнення цієї ерогенності, яка проголошувалася безпосереднім втіленням природної волі, істинним фундаментом людського існування. Наймогутніші і найвпливовіші жінки світу, на думку Ніцше, свою силу волі плекали не з допомогою освіти, а завдяки своїй натурі, тому що природна жінка, як небезпечна і прекрасна самка, була здатного викликати у мужчин страх і любов[593]. Загалом ніцшівський псевдоренесансний пафос на утвердження інстинктивного життя і його жадоба «могутніх людей» вела за собою перверсивний захист чоловічого ерогенного садизму і посилену маскулінізацію світу. Це означало відсунення мужності як духовного феномена, символічно — відсунення Христа.
На такому шляху моделювання модерного світогляду, що означений несвідомими імперськими амбіціями, Ісуса Христа було обрано головним едіповим противником — за аналогією до героїв Достоєвського. На це «євангеліє зла» Ніцше власне й надихнула російська філософія життя, що спокусила європейських модерністів у кінці XIX ст. Ідеологічні герої Достоєвського як провісники епохи диявола спровокували Ф. Ніцше на героїчну переоцінку всіх традиційних цінностей. Культ російської ерогенної релігійності супроводжував антисемітизм, що приховував у собі символічний наступ на монотеїзм імперського суб’єкта. Євреї, — писав Ніцше, — «найнебезпечніший народ в історії людства: наслідки їхніх дій настільки відвернули людство від правди, що воно ще й досі гадає, ніби Христос проти євреїв, навіть не усвідомлюючи, що це останній єврейський чинник»[594]. Зрештою антисемітизм став «масовим явищем у Європі початку XX ст.»[595].
590
Ніцше Ф. По той бік добра і зла // Ф. Ніцше. По той бік добра і зла. Генеалогія моралі. — Львів, 2002. — С. 129.
591
Там само. — С. 131.
592
Ніцше Ф. По той бік добра і зла.
593
Там само. — С. 131.
594
Ніцше Ф. Жадання влади. Спроба переоцінки всіх цінностей // Ф. Ніцше. Так казав Заратустра; Жадання влади. — К., 1993. — С. 354.
595
Ваховська Н. Л. Курс лекцій «Література порубіжжя XIX—XX століття»: Навч. посібник з історії зарубіжної літератури для студентів III курсу. — К., 2005. — С. 29.